Дисертацію присвячено дослідженню теоретичних та практичних проблем при спадкуванні за заповітом в нотаріальному процесі та захисті спадкових прав в цивільному процесі. Доведено, що основне джерело регулювання спадкових відносин при спадкуванні за заповітом – спадкове законодавство України, яке потрібно застосовувати та досліджувати системно, беручи до уваги наявність чи відсутність іноземного елементу в розумінні Закону України “Про міжнародне приватне право”, дію правового режиму тимчасово окупованої території України в розумінні Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованих територіях України”, а також його взаємодію та взаємозв’язок із нормами інших галузей законодавства України. Наголошується, що реалізація права особи на складання та посвідчення заповіту (особистого розпорядження) як правочину не відноситься до категорії спадкові відносини. Зважаючи на дію в Україні правового режиму воєнного стану, підтримуються висновки вчених про удосконалення форми заповіту, а саме, усної форми, електронної форми заповіту, створеної в Єдиному державному порталі “Дія”. Наголошено, що грошові кошти, долю яких має право визначити, наприклад, військовослужбовець, в особистому розпорядженні про виплату одноразової грошової допомоги особі за його вибором, в розумінні ст. 1219 ЦК, не входять до складу спадщини, а відтак таке розпорядження не впливає на склад спадщини, яка переходить після смерті особи до спадкоємців за заповітом. Доведено, що підставою для відкриття спадкової справи нотаріусом чи посадовою особою органу місцевого самоврядування, консульської установи є заява спадкоємця, яка має письмову паперову форму. Такі дії спадкоємці мають право вчинити після відкриття спадщини та протягом строку для прийняття спадщини. Акцентується увага на тому, що відмова від прийняття спадщини є письмовим одностороннім, беззастережним та безумовним правочином, який укладається та посвідчується в нотаріальному процесі протягом строку для прийняття спадщини, однак може бути відкликана у строк, визначений ЦК, чи визнана судом недійсною. Встановлено, що прийняття спадщини за заповітом та оформлення спадщини за заповітом є окремими взаємообумовленими та взаємопов’язаними нотаріальними провадженнями у нотаріальному процесі, які мають диспозитивний характер, якщо інше не передбачено ЦК, виникають на підставі письмової особистої волі спадкоємця – письмової заяви у строки, визначені в ЦК. Процедура медіації не може бути застосована до спорів, які стосуються визнання недійсності заповіту, спільного заповіту подружжя, оскільки у справах про визнання правочинів недійсними не може бути мирного врегулюванню спору, сторони не мають права змінювати імперативні приписи закону, які визначають підстави недійності правочинів. На підставі аналізу норм законодавства України, яке регулює спадкові відносини, розроблено пропозиції з його удосконалення.
