Дисертація присвячена комплексному дослідженню механізмів запобігання та врегулювання конфліктів у системі публічного управління України. Актуальність теми зумовлена зростанням конфліктогенності суспільних процесів, високим рівнем соціально-політичної поляризації, воєнними викликами та необхідністю модернізації державного управління відповідно до європейських стандартів належного врядування.
Проаналізовано еволюцію наукових підходів – від класичних концепцій соціального конфлікту до сучасних міждисциплінарних теорій, які поєднують політичну науку, соціологію, адміністративне право та конфліктологію. Визначено сутність і специфіку конфлікту в публічному управлінні, його класифікацію та джерела. Розроблено концептуальні засади функціонування механізмів запобігання й врегулювання конфліктів, які ґрунтуються на принципах системності, правової визначеності, превентивності, інституційної спроможності, інноваційності та діалогічності. Окрему увагу приділено
узагальненню зарубіжного досвіду (ЄС, скандинавські країни, Велика Британія,
США, Канада, Польща, Естонія, Японія, міжнародні організації), що дозволило
виділити ефективні моделі профілактики конфліктів та можливості їх адаптації
в Україні.
Досліджено нормативно-правові засади, інституційну архітектоніку, організаційні практики, комунікативні інструменти та соціально-психологічні чинники управлінських конфліктів. Особливу увагу приділено діяльності судової системи, омбудсмана, антикорупційних органів, органів місцевого самоврядування, громадських рад та міжвідомчих структур як інституційних механізмів управління конфліктами. Визначено проблеми їхньої ефективності – фрагментарність нормативної бази, політична залежність окремих інституцій, низький рівень підзвітності та обмежена довіра суспільства. Також
проаналізовано роль комунікативних механізмів (публічні консультації, діалогові майданчики, медіаційні інструменти, цифрові платформи зворотного зв’язку), їхні здобутки та виклики у сучасній Україні
