Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність. – Науково-дослідний інститут публічного права, Національна академія внутрішніх справ, Київ, 2026.
У дисертаційному дослідженні здійснено комплексний науковий аналіз організаційно-правових засад діяльності керівника органу досудового розслідування як ключового суб’єкта забезпечення ефективності досудового розслідування в умовах зміни правового режиму.
Встановлено, що керівництво слідчим підрозділом є складовим елементом механізму реалізації функції досудового розслідування у кримінальному провадженні та водночас виступає самостійною формою відомчого процесуального контролю, спрямованого на забезпечення законності, повноти та неупередженості досудового розслідування.
Обґрунтовано, що керівництво слідчим підрозділом має подвійну правову природу, поєднуючи організаційно-управлінський і кримінально-процесуальний компоненти, які реалізуються через повноваження, передбачені статтею 39 Кримінального процесуального кодексу України, та спрямовані на забезпечення належної процесуальної діяльності слідчого.
Доведено, що правовими ознаками керівництва слідчим підрозділом є: законність управлінських рішень, системність організації досудового розслідування, оперативність реагування на зміну слідчої ситуації, процесуальна координація діяльності учасників кримінального провадження, здійснення відомчого контролю та орієнтація на досягнення результатів кримінального провадження.
Запропоновано розглядати ефективність слідчої діяльності як ступінь досягнення завдань кримінального провадження, визначених статтею 2 Кримінального процесуального кодексу України, шляхом прийняття законних, обґрунтованих і своєчасних процесуальних рішень.
Обґрунтовано, що морально-професійна підготовка слідчих є процесуально значущим чинником забезпечення допустимості доказів, оскільки рівень професійної компетентності слідчого безпосередньо впливає на законність проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій.
Доведено, що особистісні та професійні якості керівника органу досудового розслідування мають безпосередній вплив на ефективність реалізації функції доказування, зокрема через організацію наставництва, процесуального консультування та контроль за якістю доказової діяльності слідчих.
Удосконалено підхід до кадрової політики слідчих підрозділів, яку визначено як елемент процесуального забезпечення досудового розслідування, спрямований на формування стабільного та професійно підготовленого кадрового складу, здатного забезпечувати безперервність кримінального процесу.
Встановлено, що запровадження інституту процесуального керівництва прокурора у Кримінальному процесуальному кодексі України 2012 року змінило баланс процесуальних повноважень учасників кримінального провадження, однак не усунуло необхідності активної ролі керівника органу досудового розслідування у здійсненні відомчого контролю.
Доведено, що ефективна модель досудового розслідування функціонує за умов процесуальної взаємодії трьох суб’єктів: слідчого, прокурора як процесуального керівника та керівника органу досудового розслідування як суб’єкта відомчого контролю.
Встановлено, що недостатній рівень відомчого контролю з боку керівника слідчого підрозділу є однією з ключових причин прийняття необґрунтованих процесуальних рішень, формування недопустимих доказів і зниження якості досудового розслідування.
Удосконалено теоретичне розуміння правового режиму держави у кримінально-процесуальному аспекті як системи правових умов, що визначають особливості здійснення кримінального провадження залежно від безпекової ситуації та публічних інтересів.
Доведено, що правовий режим воєнного стану виступає фактором трансформації кримінального процесу, зумовлюючи адаптацію процедур доказування, строків, заходів забезпечення кримінального провадження та форм судового контролю.
Встановлено, що зміни, передбачені статтею 615 Кримінального процесуального кодексу України, спрямовані на забезпечення безперервності кримінального провадження в умовах обмеженого доступу до процесуальної інфраструктури, однак водночас зумовлюють підвищене навантаження на органи досудового розслідування.
Набули подальшого розвитку положення щодо трансформації доказової діяльності в умовах воєнного стану, зокрема щодо розширення значення електронних доказів, непрямих доказових джерел та дистанційних процесуальних форм.
Доведено необхідність нормативного уточнення співвідношення прокурорського нагляду та відомчого контролю з метою усунення дублювання процесуальних повноважень і забезпечення процесуальної самостійності слідчого.
