Дослідження присвячено комплексному теоретико-правовому осмисленню єдності прав та обов’язків як самостійного принципу правового регулювання. У роботі всебічно досліджено природу, зміст, внутрішню структуру та функціональне призначення цього принципу, визначено його місце серед загальноправових засад, а також розкрито особливості реалізації в різних галузях права та в сучасних умовах розвитку правової держави. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що робота є одним із перших комплексних досліджень, у якому єдність прав і обов’язків розглянуто як самостійний універсальний принцип у правовому регулюванні сучасної правової держави. Сформульовано авторське визначення цього принципу, систематизовано моделі його прояву у законодавстві та юридичній практиці, визначено галузеві особливості реалізації, удосконалено підходи до оцінки ролі справедливості, правової визначеності та заборони зловживання правом, розроблено практичні рекомендації щодо вдосконалення законодавства і юридичної практики у відповідній сфері. Доведено, що єдність прав і обов’язків становить одну з ключових передумов ефективного правового регулювання, оскільки забезпечує гармонійне поєднання свободи особи з вимогами правопорядку, відповідальністю інших учасників правовідносин і потребами суспільства. Обґрунтовано, що будь-яке право набуває реального змісту лише тоді, коли йому відповідає належний обов’язок, тоді як порушення співмірності між цими елементами породжує дисбаланс, зловживання правами або надмірний примус. У дослідженні особливу увагу приділено співвідношенню принципу єдності прав і обов’язків із принципами справедливості, рівності, верховенства права, пропорційності, правової визначеності та добросовісності. Показано, що саме їх узгоджена взаємодія формує цілісний механізм належного здійснення прав, сумлінного виконання обов’язків та підтримання стабільного правопорядку. Окремо проаналізовано колізії й конфлікти у сфері реалізації прав, визначено межі їх здійснення та способи подолання юридичних суперечностей у сучасній правовій системі. Значне місце у роботі відведено законодавчим та інституційним гарантіям реалізації принципу єдності прав і обов’язків. Розкрито роль Конституції як базового акта, що має закріплювати збалансовану модель взаємовідносин людини, суспільства і держави, а також значення судів, органів державної влади, місцевого самоврядування, правоохоронних органів та омбудсмана як інституційних гарантів відновлення порушеної юридичної рівноваги. Висвітлено роль судової практики як форми конкретизації змісту прав і обов’язків та важливого засобу забезпечення їх збалансованості. Окремий напрям дослідження присвячено сучасним тенденціям трансформації концепції єдності прав і обов’язків у правовій державі. Йдеться про демократизацію суспільних відносин, посилення відповідальності публічної влади, розширення гарантій прав людини та зростання значення суспільної солідарності в умовах новітніх безпекових викликів.
