Дисертація присвячена комплексному дослідженню мистецтва перформансу в українській художній культурі кінця ХХ — початку ХХІ століття. У роботі розглянуто феномен мистецтва перформансу (performance art) у широкому мистецтвознавчому та культурологічному контексті, що дає змогу виявити його витоки, історичну динаміку та особливості функціонування в українському художньому просторі. Увагу зосереджено на осмисленні мистецтва перформансу як художньої форми візуального мистецтва, його візуально-композиційній природі та співвідношенні зі спорідненими практиками. Актуальність дослідження зумовлена потребою комплексного осмислення мистецтва перформансу в українській художній культурі, зокрема у вимірі візуального мистецтва. Попри важливу роль перформансу в розвитку сучасного мистецтва, його становлення в Україні мало фрагментарний і нелінійний характер, що було зумовлено історичними потрясіннями, ідеологічними обмеженнями та інституційною перерваністю. Це спричинило недостатню дослідницьку 17 увагу до ранніх форм перформансу, гепенінгів та експериментальних художніх акцій, а відтак актуалізувало потребу у вивченні передумов виникнення мистецтва перформансу в Україні другої половини ХХ століття та специфіки його формування в середовищі художнього андеграунду. Важливим аспектом дослідження є аналіз процесів інституціоналізації мистецтва перформансу в українському візуальному мистецтві кінця ХХ століття, коли воно розвивалося переважно в межах незалежних ініціатив і поступово інтегрувалося в сучасне мистецьке поле через нові виставкові, кураторські та міждисциплінарні формати. Окрему наукову проблему становить документування мистецтва перформансу, особливо його ранніх форм, що виникали до масового поширення цифрових технологій. У роботі показано, що ефемерний характер художньої події ускладнює її подальший історико-мистецтвознавчий аналіз, тоді як входження перформансу в культурну пам’ять відбувається через фотографію, відео, текстові описи та архівні матеріали. У роботі простежено трансформації мистецтва перформансу в Україні на початку ХХІ століття, зокрема вплив цього явища на практику сучасних митців. У цьому контексті діяльність платформи «Новітні спрямування» дає змогу виявити роль мистецтва перформансу та його окремих елементів у побудові художнього образу й розширенні інструментарію художника. Поширення гібридних мистецьких проєктів із перформативною складовою, інтеграція цифрових технологій та активна робота з публічним простором засвідчують зміну способів функціонування мистецтва перформансу та збагачення його художньо-видової природи у сучасній культурі. Ключові слова: українське мистецтво ХХ–ХХІ століття, візуальне мистецтво, перформанс, мистецтво перформансу, performance art, мистецька акція, гепенінг, документування перформансу.
