Розвиток візуальних практик у міському середовищі наприкінці ХХ — на початку XXI століття зумовив становлення муралізму як одного з найвпливовіших феноменів сучасної урбаністичної культури. Мурал-арт перестав бути суто художньою інтервенцією і перетворився на носія соціокультурних смислів, механізм міської комунікації, інструмент формування колективної пам’яті та маркер ідентичності. В українському контексті актуальність вивчення муралізму зумовлена інтенсивними трансформаціями міського середовища після 1991 року, поширенням стріт-арту у 2000–2010-х роках, а також появою нових форм громадянського, патріотичного і меморіального муралізму під час російсько-української війни 2014–2025 років. Попри розвиток окремих теоретичних підходів до дослідження настінного мистецтва, все ще бракує цілісних студій, присвячених взаємодії муралів з міським простором, соціокультурним контекстом та процесами колективної пам’яті. У дослідженні використано мистецтвознавчі, культурологічні, урбаністичні та комунікаційні підходи, що дозволило розглядати мурал одночасно як художній твір, складову міського ландшафту та інструмент соціальної взаємодії, а аналіз джерельної бази засвідчив брак системних праць про український мурал, зокрема щодо його соціокультурних функцій. Продемонстровано, що український мурал сформувався під впливом глобальних тенденцій, зберігши локальну специфіку й національну символіку; його історичними витоками стали традиції 3 монументального стінопису (радянський настінний живопис, мозаїки), графітікультура 1990-х років, ранній стріт-арт 2000-х та фестивальний рух початку XXI століття. У 2010-х роках український мурал-арт еволюціонував від переважно декоративної практики до концептуально насиченої форми публічного мистецтва; стильова трансформація – від реалістичних ілюстративних композицій до символічних, метафоричних і соціально ангажованих образів – супроводжувалася поглибленням комунікативного виміру настінного мистецтва. Мурали дедалі частіше постають як «візуальні висловлювання» на суспільно важливі теми: слугують соціальним коментарем, політичним маніфестом, інтерпретацією історичних подій і формують нові міські наративи. В умовах російськоукраїнської війни 2014–2025 рр. настінні твори стали невід’ємною частиною меморіального та культурного ландшафту України та слугують «народними меморіалами» — інструментами колективної пам’яті, громадянської мобілізації та культурної стійкості. Проаналізовано тематичні групи «воєнних» муралів: героїчні портрети, меморіальні розписи, алегоричні образи спротиву й сюжети підтримки цивільного населення, які формують новий наратив міської пам’яті, відображаючи досвід травми й водночас консолідуючи спільноту. Вивчення механізмів взаємодії муралів із міським середовищем та аудиторією показало, що настінне мистецтво трансформує міський простір не лише візуально, а й соціально, впливаючи на сприйняття місць, створюючи нову семантику локацій та формуючи своєрідні «візуальні бренди» районів. Важливу роль відіграють партисипативні практики: коли громада долучається до створення або обговорення стінопису, він стає інтерактивним елементом міського життя, об’єднуючи мистецтво, соціальну комунікацію та громадянську участь. Український мурал-арт інтегрувався у глобальний культурний простір завдяки міжнародним фестивалям, участі іноземних художників та цифровим медіаплатформам. Глобальна циркуляція зображень в інтернеті сприяє формуванню позитивного міжнародного іміджу України, водночас актуалізуючи питання авторського права та автентичності у цифрову епоху. Українські митці демон4 струють здатність інтегрувати світові мистецькі практики, зберігаючи при цьому власний національно-культурний код.
