У дисертації здійснено комплексне дослідження правового статусу, організаційної структури управління, чисельного та соціального складу чернецтва монастирів Київської єпархії. Розкрито специфіку їхньої господарської, фінансово-економічної, культурно-просвітницької та благодійної діяльності.
Визначено загальні тенденції, що впливали на формування монастирської мережі в єпархії, а також окреслено проблеми функціонування обителей у контексті нових політичних, соціально-економічних та культурних умов синодального періоду. Виокремлено основні етапи розвитку обителей з врахуванням їхньої соціальної, культурної та економічної ролі.
Особливу увагу приділено господарській діяльності монастирів Київської єпархії: проаналізовано їхнє фінансово-економічне становище, вплив на місцеву економіку та внесок у соціально-економічний розвиток українських земель у кінці XVIII – на початку ХХ століття. У межах дослідження обґрунтовано концепцію монастиря як соціокультурного інституту модерної доби, що поєднував функції духовного центру, освітньої установи, соціального притулку, економічного осередку та стабілізуючої сили в умовах динамічних політичних і культурних трансформацій.
З’ясовано вплив державної секуляризаційної політики на чисельність, організаційне становище та функціональну специфіку православних монастирів єпархії. Виявлено, що обителі суттєво відрізнялися між собою за типологією, соціальною функцією, фінансовими можливостями, обсягом господарської активності та масштабами культурної присутності в регіоні. Для виявлення закономірностей розвитку монастирів застосовано хронологічну класифікацію, яка враховує політичні, адміністративні та економічні зміни.
Окрему увагу зосереджено на архітектурному та просторовому аспекті. Проаналізовано планування монастирських територій, облаштування церков, келій, господарських споруд і сакральних об’єктів. Встановлено, що протягом синодального періоду суттєво змінився як зовнішній вигляд монастирів, так і їхня роль у просторовій організації населених пунктів. Зведення кам’яних храмів, дзвіниць, келійних і господарських корпусів надавало монастирям значення архітектурних домінант, що активно формували міський ландшафт, впливали на планувальну структуру поселень.
Комплексний аналіз господарської діяльності монастирів дозволив виявити основи їхнього економічного функціонування. Встановлено, що монастирі володіли значними земельними угіддями. Частина цих ресурсів використовувалася для власних потреб обителі, інша – здавалася в оренду, формуючи стабільне джерело позабюджетних доходів. Ця економічна модель забезпечувала монастирям відносну фінансову незалежність і самодостатність, дозволяючи їм ефективно функціонувати навіть у межах жорстко регламентованої синодальної системи управління. Водночас така структура створювала передумови для економічної взаємодії монастирів із місцевими громадами, впливала на розвиток аграрного сектору, ремесел і торгівлі.
У дисертації проаналізовано також умови вступу до чернецтва, чисельність, соціальну стратифікацію та внутрішнє становище насельників монастирів єпархії.Життя обителей регламентувалося статутами, які чітко окреслювали норми поведінки, внутрішнього устрою та дисциплінарні вимоги. Чисельність чернецтва не перевищувала штатних нормативів, що встановлювалися відповідно до категорії монастиря та обсягів державного фінансування.
Встановлено, що за соціальним походженням до складу чернецтва входили представники духовенства, міщанства, купецтва, козацтва та селянства. У пореформений період спостерігається зміна соціального профілю насельників: зростає частка осіб із вищою освітою та заможних верств населення, які зверталися до монастирів у пошуках духовного заспокоєння або втечі від соціальних потрясінь. Цей період також відзначається активним зростанням чисельності черниць та послушниць у жіночих обителях. Однією з характерних рис стало зростання частки представниць дворянства серед жіночого чернецтва, що свідчить про зміну мотивів чернечих покликань та посилення соціального престижу жіночих монастирів.
Практично всі ченці та черниці монастирів Київської єпархії мали освіту різного рівня, що свідчить про зростаюче значення освітнього компонента у формуванні чернечих спільнот. Значна частина насельників закінчувала духовні училища, семінарії, повітові школи, навчалася на курсах грамоти або здобувала знання через домашню освіту.
Ключові слова:Київська єпархія, синодальний період, лавра, монастир, богадільня, православне чернецтво, господарсько-економічне становище, соціокультурна діяльність.
