Бадида А. Ю. Теоретико-правові засади трансформації моделі конституційного судочинства Франції

Дисертаційне дослідження присвячене комплексному аналізу теоретико-правових засад трансформації конституційного судочинства Франції у контексті європейської правової традиції. На основі міждисциплінарного, історико-правового та порівняльно-правового підходів розкрито закономірності становлення інституту конституційного контролю та його місце у системі сучасного континентального права. Висвітлено еволюцію конституційного контролю у Франції від квазіконституційних форм ПершоїЧетвертої Республік до інституціоналізованої моделі П’ятої Республіки, формування якої зумовили політико-правові передумови 1958 року. Особливу увагу приділено взаємозв’язку парламентського домінування з нормативістською доктриною, що визначили ставлення до ідеї верховенства Конституції. Визначено, що французька доктрина конституційності поступово еволюціонувала від формального розуміння Конституції до концепції «блоку конституційності», який охоплює Декларацію прав людини і громадянина 1789 року, Преамбулу Конституції 1946 року, фундаментальні принципи, визнані законами Республіки, Екологічну хартію 2004 року. Наголошено на доцільності запровадження подібного комплексного підходу до розуміння Конституції в українській правовій системі через розвиток концепції «матеріальної Конституції». Проаналізовано інституційні та процесуальні засади діяльності Конституційної ради Франції, зокрема порядок формування, компетенцію, фіксовані строки повноважень, фінансову автономію тощо. Водночас виявлено низку проблемних аспектів, серед яких відсутність інституту окремих думок суддів та потреба подальшого реформування, про що свідчить сучасна французька доктрина. Розкрито роль Конституційної ради як гаранта основоположних прав і свобод, досліджено формування та зміст принципів права, які набули самостійного нормативного значення. У дослідженні проаналізовано поняття прав людини та їх ознаки крізь призму французької та української правових доктрин. Для системності ці права класифіковано за групами із залученням прикладів із рішень Конституційної ради Франції. Такий підхід дав змогу простежити, як у практиці Ради поєднуються доктринальні засади з конкретними механізмами захисту прав людини. Показано, як у практиці Ради реалізується механізм забезпечення балансу між публічним інтересом і правами особи, що формує модель пропорційності конституційного контролю. Окремо підкреслено значення фундаментальних принципів, визнаних законами Республіки (PFRLR), які становлять самостійне джерело французької конституційності та визначають зміст доктрини верховенства Конституції. Проаналізовано конституційну реформу 2008 року, яка докорінно змінила не лише статус Конституційної ради, запровадивши механізм пріоритетного питання конституційності (QPC). Доведено, що ця реформа сприяла модернізації парламентських процедур, створенню нових механізмів захисту прав людини (у тому числі посади Захисника прав) та формуванню збалансованої системи відносин між Президентом Республіки на парламентом. На основі французького досвіду визначено можливі напрями його адаптації в Україні – зокрема посилення ролі парламенту та інституційного балансу у системі гілок влади. Проведено порівняльно-правовий аналіз понять «конституційна реформа» та «конституційний перегляд» та з’ясовано їхнє значення для сучасних моделей конституційного контролю. Підкреслено, що французька модель, побудована на інцидентному контролі, є ефективною завдяки системі фільтрації, тоді як українська – більш відкритою, оскільки передбачає прямий доступ громадян до Конституційного Суду. Обґрунтовано необхідність поєднання ефективності французького досвіду з демократичними принципами українського правопорядку. Досліджено співвідношення французького конституційного правопорядку з правом Європейського Союзу. Встановлено, що Конституційна рада, визначаючи пріоритет конституційних принципів Республіки, прагне забезпечити гармонізацію правопорядків та зберегти національну конституційну ідентичність. На основі проведеного порівняльного аналізу сформульовано теоретичні висновки щодо можливості концептуального запозичення французьких елементів конституційного контролю, насамперед системи фільтрації звернень, встановлення чітких строків розгляду конституційних скарг, удосконалення тлумачних механізмів через застосування застереження щодо тлумачення, а також уточнення процесуальних аспектів перегляду судових справ після визнання закону неконституційним, що в сукупності сприятиме підвищенню ефективності української моделі конституційного правосуддя та посиленню гарантій верховенства Конституції.