У дисертації вирішено наукове завдання, яке полягало у визначенні, узагальненні та розв’язанні проблем, пов’язаних із удосконаленням кримінально-правових та кримінологічних засад запобігання сутенерству та втягненню особи в заняття проституцією, шляхом надання пропозицій та рекомендацій, скерованих на удосконалення національного кримінального законодавства та кримінологічної практики у цій сфері.
Встановлено, що під сутенерством необхідно розуміти складну кримінально протиправну діяльність особи, яка полягає у підборі осіб жіночої та/або чоловічої статі для надання сексуальних послуг, а також реалізація будь-яких організаторсько-управлінських функцій (контактування із клієнтами, фізичний та медичний захист, розробка графіку та переліку послуг тощо), пов’язаних із діяльністю цих осіб. Таким чином, основними діями сутенера є: 1) відбір осіб, які надаватимуть сексуальні послуги, узгодження переліку послуг; 2) пошук та первісний контакт із клієнтами, встановлення винагороди; 3) забезпечення транспортування до клієнта або житлової площі, придатної для надання сексуальних послуг; 4) забезпечення особистої безпеки особи, яка надає сексуальні послуги; 5) забезпечення медичної допомоги особі, яка надає сексуальні послуги.
Вказано, що основною підставою криміналізації сутенерства або втягнення особи в заняття проституцією є виконання державою міжнародно-правових зобов’язань, що особливо актуалізувалось в умовах воєнного стану. Підстави криміналізації такого діяння є традиційними: кримінальне правопорушення, передбачене ст. 303 КК України є суспільно небезпечним, відносно поширеним (із нестабільною динамікою); проституція та сутенерство є діяннями, забороненими міжнародними правовими документами, що також свідчить про необхідність кримінально-правової гарантії захисту суспільних відносин у сфері статевої моральності.
Констатовано, що віктимологічні заходи запобігання кримінальному правопорушенню, передбаченому ст. 303 КК України повинні передбачати: 1) розширення переліку потерпілих осіб, шляхом визначення кваліфікуючими та особливо кваліфікуючими ознаками вчинення такого діяння щодо вагітних жінок, осіб похилого віку та осіб із інвалідністю; 2) унормування підстав, умов та порядку надання послуг із соціальної реабілітації осіб, яких було втягнуто у зайняття проституцією; 3) створення анонімних груп та виокремлення приміщень для анонімного спілкування із особами, які примусово надають оплачувані послуги сексуального характеру з метою психологічного та соціального супроводу, а також потенційного викриття діяльності організованих груп та злочинних організацій.
Вказано, що для української кримінологічної практики проведення спеціальних операцій по виявленню кримінальних правопорушень, пов’язаних із сутенерством та втягненням осіб у зайняття проституцією у кіберпросторі може стати ефективним способом зниження кількості таких суспільно небезпечних діянь. Доцільним також можна вважати доповнення ст. 303 КК України кваліфікуючою ознакою – вчинення такого діяння із використанням інформаційно-телекомунікаційних систем або технологій, що надасть можливість посилити кримінальну відповідальність за такі кримінальні правопорушення.
Запропоновано зміни та доповнення до національного кримінального законодавства в частині кримінальної відповідальності за сутенерство або втягнення особи в заняття проституцією та напрями удосконалення кримінологічної практики у цій сфері, а саме: 1) доповнити КК України ст. 303-1, в якій передбачити кримінальну відповідальність за втягнення дитини у заняття проституцією; 2) розширити та заходи кримінально-правового характеру, які застосовуються щодо юридичних осіб, зокрема – визначити можливість застосовувати тимчасові обмеження діяльності юридичної особи та тимчасове обмеження в отриманні прав та/або переваг до осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, передбачене ст. 303 КК України щодо дітей; 3) декриміналізувати кримінальне правопорушення, передбачене ст. 302 КК України та криміналізувати створення або утримання місць розпусти і звідництва як форм реалізації об’єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ст. 303 КК України; 4) криміналізувати придбання та сприяння наданню оплачуваних сексуальних послуг; 5) доповнити ч. 2 ст. 183 КПК України вказівкою, що слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні: щодо злочину, пов’язаного із сексуальним насильством та сексуальною експлуатацією особи.
