У дисертаційному дослідженні здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано новий науково обґрунтований підхід до осмислення парадигми доступу до правосуддя в конституційно-правовому аспекті, з урахуванням викликів сучасного правового розвитку, соціальної стратифікації та функціонування правосуддя в умовах надзвичайних правових режимів.
В межах дослідження концептуалізації терміну «правосуддя» наголошено, право на доступ до правосуддя є ключовим елементом правової держави, який забезпечує захист прав і свобод людини та громадянина, а також слугує основою для утвердження справедливості в суспільстві.
Резюмовано, правосуддя не зводиться лише до функціонування судової влади, а виступає багатогранним явищем, що охоплює широкий спектр інституційних, процедурних і соціальних механізмів забезпечення справедливості, включаючи альтернативне вирішення спорів, адміністративні процедури та активну участь громадян у реалізації своїх прав.
Запропоновано концепцію «правосуддя» розглядати крізь призму двох основоположних підходів: правосуддя в науково-теоретичному підході (широкому) як багатоаспектну систему правозастосовної діяльності, яка охоплює не лише юрисдикційну функцію судових органів, а й діяльність інших інституцій правозахисного характеру, що спрямована на вирішення правових конфліктів шляхом забезпечення верховенства права, відновлення справедливості, захисту суб’єктивних прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, а також гарантування стабільності правопорядку й ефективності правової системи в суспільстві; правосуддя в конституційно-правовому підході (вузькому) в межах виключно юрисдикційної діяльності судових органів, які функціонують як інститути судової влади, реалізуючи свої повноваження відповідно до принципів верховенства права, законності, незалежності та неупередженості суддів, рівності усіх суб’єктів перед законом і судом, з метою вирішення правових спорів, ухвалення обов’язкових для виконання судових рішень, забезпечення захисту прав, свобод і законних інтересів суб’єктів правовідносин, а також утвердження справедливості, правопорядку та реалізації конституційних цілей держави.
Запропоноване авторське розуміння терміну правової стратифікації як процесу диференціації та ієрархізації суб’єктів права за рівнем доступу до правових механізмів, можливостей реалізації та захисту прав, а також за статусом у правовій системі. Виведено функції, що притаманні правовій стратифікації, серед яких: стабілізаційна та диспропорційна.
Резюмовано, що принцип рівності не є абсолютним та допускає диференційоване правове регулювання за умови, що воно має об’єктивне та розумне виправдання.
В роботі акцентується, в межах XX–XXI століть еволюція судової системи зосереджена не лише на усуненні прямих правових бар'єрів, але й на подоланні структурних перешкод, які можуть обмежувати доступ до правосуддя для різних соціальних груп. Запропоновано розглядати право на доступ до правосуддя крізь призму наступних принципів: принципу диференційованої рівності; принципу правової гарантованості; принципу функціональної ефективності; принципу фінансової доступності; принципу територіальної доступності; принципу процесуальної справедливості та неупередженості; принципу розумності строків; принципу цифрової інклюзивності; принципу інституційної автономії та незалежності; принципу інформаційної транспарентності; принципу соціальної чутливості; принципу адаптивності; принципу узгодженості з міжнародними стандартами; принципу правового просвітництва та правової обізнаності.
Представлено модель сучасного стану розвитку та утвердження права на доступ до правосуддя у вигляді «формально-інклюзивного правосуддя», що пояснюється впливом двох важливих факторів: існуванням правових гарантій без реальних механізмів їхньої реалізації, соціально-економічними та адміністративними бар’єрами.
Узагальнено, що забезпечення доступу до правосуддя в умовах надзвичайних правових режимів потребує поєднання нормативної визначеності з інституційною адаптивністю судової системи, що зумовлює необхідність розробки цілісної моделі ефективного доступу до правосуддя, яка включає такі ключові елементи: примат верховенства права, стабільність доступу до правосуддя, підтримка вразливих верств населення, міжнародна правова координація, інституційна спроможність судової гілки влади, правова просвіта та інклюзивність участі в доступі, баланс права та безпеки.
