В умовах відсутності власної держави впродовж 1918–1939 рр. Греко-Католицька Церква залишалася єдиною інституцією на території Східної Галичини, яка сприяла збереженню національної ідентичності та була опорою українців у вирішенні їх нагальних проблем. Сприятливі умови для розбудови церковних інституцій та реалізації суспільних заходів сформувалися після укладення у 1925 р. Конкордату між Святим Престолом і Республікою Польща. Завдяки договору Церква зберегла свою структуру, змогла відновити кадровий потенціал, покращила господарсько-фінансове забезпечення парафій.
У дисертації здійснено комплексний аналіз соціально-правового та фінансово-матеріального становища духовенства ГКЦ. Керівництво Церкви вибудувало дієву систему взаємодії між парафіяльним духовенством і єпископатом, церковними органами, налагодило можливість віруючих брати участь у житті парафій. Найчисельнішою категорією греко-католицького духовенства були парохи. Вибори на посаду парохів відбувалися на конкурсній основі, проте священники мали право обирати місце служіння з огляду на власне матеріальне становище та сімейний статус. Керівництво ГКЦ видавало регулятивні документи, які визначали права і обовʼязки парафіяльного духовенства, їх матеріальне забезпечення, розміри державних дотацій, контролювали використання прибутку від здачі в оренду церковних земель тощо.
ГКЦ відігравала ключову роль у соціально-економічному розвитку регіону, діяльність священників була рушієм модернізації регіону. Духовенство ініціювало відновлення господарств парафії, консультувало віруючих щодо фінансової грамотності та ведення сільського господарства, співпрацювало з осередками товариств і кооперативів. Священники також системно проводили просвітницьку роботу, охоплюючи теми побуту та здорового способу життя.
У міжвоєнний період богословську освіту священники здобували у семінаріях Львова, Рогатина, Станіславова, Перемишля. Навчальна програма семінарій включала богословські дисципліни, предмети гуманітарного циклу (літературу, філософію, церковно-словʼянську мову, тощо). Обовʼязковим складовою навчального процесу була практична підготовка семінаристів до ведення господарства. У 1929 р. для підвищення освітнього і наукового потенціалу кадрового складу ГКЦ у Львові було відкрито Богословську Академію. Зміст навчального процесу відповідав зразкам європейських університетів. Широкий спектр дисциплін філософсько-богословського, гуманітарного і фінансово-господарсько спрямування уможливили потужну підготовку фахових випускників, які реалізовували себе в науці або священницькій діяльності. Поза увагою ГКЦ також не залишалася жіноча освіта й підготовка дівчат до сімейного життя. Її забезпечували два монаших чини ГКЦ – Чин Святого Василія Великого, Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії. Навчальні заклади під керівництвом сестер василіянок надавали початкову, середню і спеціальну освіту особам жіночої статі різного віку і віросповідання. Сестри Служебниці зосередили свою увагу на вихованні дівчаток дошкільного віку, а також на підготовці жінок-вчителів для роботи у «захоронках».
В умовах здійснення польським урядом полонізаційної політики духовенство виступало захисником української освіти. Зокрема, воно ініціювало проведення шкільних плебісцитів із метою отримання дозволу українцям навчатися українською мовою, займалося створенням приватних шкіл з українською мовою навчання та курсів грамотності для неписемних. З метою захисту національних прав та соціокультурних цінностей українців священники брали участь у роботі осередків товариства «Рідна школа», «Просвіта» та інших. Невідʼємною складовою душпастирського служіння духовенства була популяризація християнсько-моральних цінностей через роботу з молоддю. Священники викладали науку релігії у школах, проводили катехизацію дітей, ініціювали молодіжні християнські товариства тощо. На тлі загострення соціально-економічних проблем і поширення комуністичних впливів керівництво ГКЦ ініціювало проведення в Східній Галичині суспільного руху «Католицька акція». Вона передбачала створення парафіяльними священниками гуртків, у рамках функціонування яких серед молоді та дітей популяризувалися християнсько-моральні цінності. Акція мала важливе національно-виховне значення, оскільки заходами цього руху вдалося збільшити кількість і активізувати вже існуючі християнські товариства.
Таким чином, провідне місце у процесах соціально-економічного, освітнього, культурно-просвітницького розвитку українського населення Східної Галичини міжвоєнного періоду належало греко-католицькому духовенство.
