Дисертаційне дослідження присвячене вивченню процесу становлення та функціонування центральної надбудови української діаспори Світового Конгресу Вільних Українців (СКВУ) як репрезентанта українського народу упродовж 1967–1991 рр. з урахуванням впливу тогочасних політичних тенденцій. Основну увагу зосереджено на історичних передумовах створення та інституційному оформленні СКВУ, ключових етапах розвитку, викликах, які поставали перед його учасниками, заходах, проведених під егідою цієї організації, а також її внеску у боротьбу за права українського народу. У процесі аналізу вітчизняної та закордонної історіографії встановлено, що вказана тема була досліджена фрагментарно в контексті загальної характеристики української діаспори або у працях, присвячених окремим напрямках її діяльності. Аналіз цих публікацій засвідчив необхідність проведення комплексного дослідження, у якому б було розглянуто зародження ідеї створення центральної надбудови, виокремлено етапи її втілення, проаналізовано значення створення та діяльності СКВУ. Джерельна база дослідження представлена архівними матеріалами, серед яких як неопубліковані, так і опубліковані документи. Опрацьовано спогади, праці та інтерв’ю членів СКВУ, діаспорні, іноземні та радянські періодичні видання, а також тематичні збірники документів. З’ясовано, що ідея створення надпартійної організації для координації діяльності українців за кордоном зародилася ще в 1920-х роках у середовищі еміграційних політичних кіл, однак спроби консолідації діаспори неодноразово зазнавали невдач через внутрішні суперечності та вплив зовнішніх факторів. Відзначено якісні зміни у структурі закордонного українства після Другої світової війни, а саме, поповнення його лав учасниками українського підпілля, політичними діячами, інтелігенцією. Доведено активну участь діячів цієї хвилі еміграції у скликанні Першого СКВУ. Детально проаналізовано діяльність Панамериканської Української Конференції (ПАУК), яка відіграла ключову роль у скликанні Першого Конгресу та створенні координаційного осередку усієї діаспори. Висвітлено перебіг та визначено значення Конгресів СКВУ для української діаспори. Встановлено, що ці з’їзди давали можливість представникам українських громад з різних куточків світу налагодити як горизонтальну комунікацію між собою, так і вертикальну – із центральною надбудовою для подальшої співпраці, виробити стратегію для розвитку усього закордонного українства та методи її втілення, полагоджували конфлікти між різними політичними угрупуваннями для збереження єдності СКВУ, і відповідно, усієї діаспори, у його лавах. Доведено, що делегування різними організаціями своїх представників на Конгрес актуалізовувало відчуття приналежності до українського народу. Проаналізовано структуру СКВУ, окреслено умови представництва у його керівних органах делегатів різних українських організацій, його основні напрямки діяльності, механізми взаємодії з українськими громадами різних країн, формування бюджету центральної надбудови. Обґрунтовано внесок СКВУ у збереження національної ідентичності української діаспори та історичної пам’яті шляхом вшанування знакових подій чи осіб в історії України, організації культурно-мистецьких заходів, фінансуванням друку українських підручників й книг. Окремо у роботі розглянуто діяльність таких складових Секретаріату СКВУ як Комісія Прав Людини (КПЛ), Рада Справ Культури (РСК), Наукова Рада, Світова Координаційна Виховно-Освітня Комісія. Діяльність КПЛ була зосереджена на моніторингу ситуації з правами українців у СРСР та підготовці відповідних звітів для міжнародних правозахисних організацій. Під егідою СКВОР сформували Українську Виховну Систему та сприяли її втіленню українськими громадами, що дозволило зростити національно свідоме покоління українців, народжених та вихованих за межами Батьківщини. Уточнено роль СКВУ у збереженні пам’яті про Голодомор 1932–1933 рр., закладенні фундаменту у його комеморацію та визнанні геноцидом на міжнародному рівні. Саме центральна надбудова ініціювала та фінансувала діяльність Міжнародної комісії з розслідування Голоду 1932–1933 рр., сформованої із найвідоміших тогочасних світових правників, які довели що ці події містять ознаки геноциду. Окрему увагу приділено викликам, які постали перед СКВУ на різних етапах його розвитку. Доведено факт протидії радянських спецслужб центральній надбудові української діаспори. Констатовано успішні дії членів СКВУ для забезпечення підтримки його дій та українського питання назагал з боку міжнародної спільноти. По-перше, на Конгресах СКВУ традиційно виступали або надсилали вітальні листівки провідні політики світу. По-друге, українське питання неодноразово порушувалося в ООН, парламентах західних країн та міжнародних форумах.
