Станом на 2024 рік, в умовах, коли сучасна українська держава активно
реалізовує курс на інтеграцію до Європейського Союзу, уніфікує відповідно до
європейських стандартів та принципів власне законодавство та процесуальне
право, не менш важливими є реформи в галузі кримінально-виконавчої політики.
Однією з таких, з огляду на порушення прав вʼязнів, які були визнані Європейським
судом з прав людини, є реформа пенітенціарної системи. Враховуючи, що
публічність виконавчої влади передбачає тісний звʼязок органів управління з
громадянським суспільством, реформування увʼязнення має супроводжуватись
суспільною дискусією та увагою соціуму до нагальних проблем кримінальновиконавчої політики. Частиною такою дискусії мають стати й історичні
дослідження тюремного увʼязнення в Україні. Вивчення історії тюремного
увʼязнення допоможе створити теоретичне підґрунтя для якісного діалогу між
суспільством та державою, збагатить дискурс тематики, що буде сприяти більш
кваліфікованим рішенням, які будуть враховувати історичний контекст.
Разом з цим, необхідно зауважити, що схожі проблеми мають й інші країни,
що утворились на теренах колишнього Радянського Союзу. Від 1991 року
пострадянським республікам, незалежно від політичного режиму, не вдалось
створити пенітенціарну систему за європейським взірцем, що дозволяє говорити не
тільки про схожі соціально-економічні умови, але й інституційну памʼять
кримінально-виконавчої системи. Увага соціуму до тюремного увʼязнення на
території Східної Європи була ситуативною. З найактуальніших подій –
використання увʼязнених в якості живої сили в ході Російсько-Української війни в
2023-2024 рр. Натомість повсякдення та історія увʼязнення, функціонування цього
інституту за межами політичних баталій чи реалізації масштабних державних
3
проєктів, знаходиться на периферії суспільної уваги. Саме тому вивчення історії
увʼязнення є актуальним завданням української історичної науки.
Наукова новизна результатів дисертації полягає в тому, що вперше в
українській історичній науці здійснено спробу комплексно розкрити історію
увʼязнення в межах окремої губернії південної України та встановити значення
локальної історії увʼязнення в регіоні для історії системи увʼязнення у Східній
Європі. Спираючись на концептуальні та теоретико-методологічні напрацювання
істориків Західної Європи та Північної Америки кінця минулого століття,
залучивши архівні документи України та РФ, нормативно-правові джерела,
матеріали періодичних видань досліджуваного періоду, уперше розкрито історію
формування тюремної інфраструктури регіону та доведено його роль як регіону для
експериментів в галузі мілітаризації підневільної праці засуджених. Архівна база
дослідження систематизована за типологічною та ознакою. Введено до наукового
обігу нормативно-правові акти та архівні документи 9 фондів 1-го обласного
вітчизняного та 3-х зарубіжних архівів (досліджено документи 77 архівних справ).
Історіографічний аналіз засвідчив, що історія увʼязнення на території
Південної України була предметом вивчення обмеженої кількості дослідників, у
звʼязку з чим більшість праць розглядають лише окремі її аспекти або дотичні
тематики історії благодійництва. Комплексних праць, присвячених дослідженню
пенітенціарної політики імперії у регіоні не було створено. Історіографію було
класифіковано за предметно-тематичним принципом, що дозволило зʼясувати
рівень розробки тих чи інших питань, критично проаналізувати існуючі підходи до
класифікації наукової літератури з історії увʼязнення, виокремити концептуальні та
ідеологічні обмеження які існують у дослідженнях.
Документи Державного архіву Одеської області, Державного архівк
Російської Федерації, Російського державного архіву Військово-морського флоту
та Російського державного історичного архіву стали основою джерельної бази
дослідження. Загалом, в ході вивчення теми опрацьовано: нормативно-правові
джерела, організаційні та розпорядчі джерела державного походження, пам’ятки
суспільно-політичної, наукової, пенологічної думки досліджуваного періоду;
4
звітна документація окремих державних структур, статистичні дані; графічні
джерела, ділова документація регіональної адміністрації та наративні джерела.
Аналіз історіографії теми дослідження та джерел було здійснено крізь
призму методології історицизму, системного та інституційного підходів, історії
повсякдення.
Зроблено висновок, що в основі реформування місць ув’язнення, були ріст
злочинності в першій третині ХІХ ст., складовою якого було збільшення масштабів
порушень (жебрацтво, безпаспорство, волоцюжництво) системи локалізації
населення – необхідної умови функціонування кріпосництва. Відповідно вплив
західноєвропейських політико-правових ідей та їх носіїв в середовищі імперської
еліти, їх зв’язки з англійськими тюремними реформаторами визначили, радше,
форму здійснених реформ, ніж були їх безпосередніми каталізаторами.
