Зуб Г. Е. Оптимізація лікування та профілактика ускладнень при переломах нижньої щелепи у дітей

У дисертаційній роботі наведено вирішення актуальної наукової задачі, яка полягає у підвищенні ефективності хірургічного лікування переломів нижньої щелепи у дітей та профілактики ускладнень шляхом оптимізації методики МОС, визначення безпечних зон і точок фіксації мініпластин з урахуванням вікових анатомічних особливостей та розробки комп’ютерної програми для планування оперативного втручання. На першому етапі в ретроспективному дослідженні нами було проведено аналіз 253 комп’ютерних томограм нижньої щелепи без перелому у пацієнтів 1-17 років з метою визначення безпечних зон для фіксації мініпластин та точок свердління гвинтів, які їх утримують при хірургічному лікуванні перелому нижньої щелепи різної локалізації: 50 комп’ютерних томограм у дітей 1-5 років, з яких 21 дівчат (42%) та 29 хлопців (58%), 101 томограма – 6-12 років, з яких 44 дівчини (43,6%) та 57 хлопців (56,4%) та 102 комп’ютерні томограми у дітей 9-17 років, з яких 39 дівчат (38,2%) та 63 хлопця (61,8%), а також 27 комп’ютерних томограм пацієнтів від 10 до 17 років з переломами нижньої щелепи, з яких 9 дівчат (34,6%) та 17 хлопців (65,4%) та дані історій хвороб дітей з переломами нижньої щелепи, які лікувались шляхом МОС у щелепно-лицевих відділеннях міських лікарень м. Дніпро за період з 2012 по 2022 роки. При аналізі томографічних знімків дітей віком від 6 до 12 років встановлено, що у 85 % випадків перелом нижньої щелепи проходив через корені перших постійних премолярів або молярів, а також через зачатки других постійних премолярів або молярів. Крім того, у всіх досліджених випадків спостерігалося максимально близьке розташування нижньощелепного каналу до лінії перелому. Отримані дані свідчать, що враховуючи анатомічні особливості будови нижньої щелепи у дітей зазначеної вікової групи та наявність зачатків постійних зубів, традиційне свердління по нижньому краю щелепи в ділянці від дистального краю постійного ікла до дистального краю другого постійного моляра є потенційно ризиковим. На другому етапі нами було проведено вивчення напружено-деформованого стану фіксуючих пластин, гвинтів, що їх утримують та безпосередньо нижньої щелепи у зоні її перелому на тривимірній скінченно-елементній моделі з різними варіантами локалізації її переломів та обґрунтувано вибір оптимальної фіксації кісткових уламків на математичній моделі, а також було розроблено алгоритм місця фіксації мініпластин за допомогою комп’ютерної програми. Третій етап дослідження було присвячено оцінці прогностичної цінності білків-промаркерів у передбаченні розвитку раннього запалення в пацієнтів із переломами нижньої щелепи в умовах хірургічного лікування шляхом МОС. Основну увагу було зосереджено на динамічному вивченні концентрацій білків-промаркерів запалення в ротовій рідині дітей з метою ранньої діагностики запальних ускладнень та прогнозування перебігу репаративних процесів. На четвертому етапі дослідження було проведено клінічну оцінку ефективності застосування оптимізованої методики МОС при лікуванні переломів нижньої щелепи у дітей. Методика базувалась на індивідуалізованому підході до вибору «безпечних» зон для фіксації мініпластин і оптимальної глибини занурення гвинтів з урахуванням віку пацієнта та анатомічної локалізації перелому. Удосконалення методики стало можливим завдяки комплексному аналізу результатів біомеханічного моделювання (включаючи скінченно-елементний аналіз напружено-деформованого стану фіксуючих елементів та кістки), емпіричному пороговому аналізу глибини занурення гвинтів, а також оцінці впливу віку на анатомічні параметри нижньої щелепи за допомогою регресійних моделей. Ці результати було інтегровано в алгоритм визначення оптимальних точок фіксації мініпластин, що було реалізовано у вигляді комп’ютерної програми для клінічного застосування. Розроблено нові підходи до вибору безпечних зон для МОС, які враховують вікові та анатомічні особливості пацієнтів. Запропонована система орієнтування дозволяє забезпечити надійну стабілізацію уламків навіть при складних переломах, мінімізацію ризику ушкодження росткових зон і зачатків постійних зубів, уникнення деформацій у процесі росту щелепи, скорочення термінів іммобілізації та реабілітації, швидшого відновлення функцій жування та мовлення. Таким чином, запропонована методика МОС демонструє високу клінічну ефективність і безпеку, будучи надійним і сучасним інструментом у комплексному хірургічному лікуванні переломів нижньої щелепи у дітей. Її впровадження дозволяє значно підвищити якість лікування, зменшити частоту ускладнень і покращити довготривалі функціональні та естетичні результати