Дисертаційне дослідження присвячене концептуалізації феномену децентралізації влади в політичному просторі в контексті магістральних векторів суспільно-політичного розвитку. У дисертації розглядаються теоретико-методологічні, концептуальні, аксіологічні, інформаціологічні та гносеологічні виміри впливу феномену децентралізації на політичний простір і суспільний розвиток держави. Особлива увага приділяється визначенню філософських засад, структури та змісту феномену децентралізації влади, а також його розгляду як складника й детермінанти політичного простору.
Використовуючи цивілізаційний, культурологічний, діяльнісний, аксіологічний, прагматистський, інформаційний підходи, а також теоретичні методи історико-культурного, поняттєво-філософського аналізу, феноменологічний, герменевтичний, соціологічний, політологічний наукові методи, аналізується феномен децентралізації влади та його концептуалізація у сучасному філософському дискурсі.
Запропоновано авторське уявлення про децентралізацію влади як онтологізуючий соціально-політичний феномен, яке дозволяє розглянути це явище не лише інструментально чи моноаспектно, а цілісно.
З’ясовано, що історико-філософський розгляд становлення поняття децентралізації дозволяє стверджувати, що її підстави були інтуїтивно охоплені ще в уявленнях про політику та політичну діяльність античної філософії, яка заклала фундамент визначальної конструкції політичного мислення та самоусвідомлення як співвідношення влади й держави та громадян. Законодавство античних полісів у межах прямої демократії формує самоврядну владу, яка ґрунтується на рефлексивно очевидних філософських категоріях свободи, блага й справедливості. Присутність ідеї децентралізації в західній традиції іманентна політичному дискурсові назагал, оскільки узгодження окремішності людської особи, її досвіду, зокрема й політичного, та колективних форм співіснування і взаємодії є стрижневим питанням будь-якої політичної дескрипції і тим більше політичної діяльності. Під цим кутом зору зроблене припущення, що децентралізація як така та децентралізація політичної влади є проєкцією аналітичних когнітивних механізмів на сферу соціального і тому невіддільна від політичної теорії та практики, що пропонуємо позначити як аналітично-дискурсивний характер концепту децентралізації.
Доведено, що децентралізація влади в історико-філософському та соціокультурному вимірах і відповідних ретроспективах може бути розглянута як соціально-політична тенденція до подрібнення центрів влади відповідно до ареалів розселення спільнот, соціальної та культурної географії, постання крупних поселень, таких як поліси чи міста; власне, будь-яка децентрація цілого пов’язана з політичною практикою здійснення влади на місцях, регіонально, територіально, локально; або як така феноменологічна візія структури влади, яка укорінена у когнітивних механізмах людської свідомості, здатності людини до створення дескрипції реальності та осмислення соціально-політичних практик як узгодження індивідуального та групового, особистого та колективного. Тому ми пропонуємо згадані два аспекти розглядати як метатеоретичні підстави феномену децентралізації влади.
Досліджено, що ідея розподілу влади тісно пов’язана з ідеєю її централізації і розвивається протягом історико-філософської традиції від текстів Платона й Аристотеля, Полібія, М. Падуанського, Аврелія Августина,
Н. Макіавеллі, Т. Гоббса, Дж. Локка, А. Токвіля, М. Блока. При цьому ідея децентралізації перебуває в контекстуальному затінку ідеї розподілу влади і починає розглядати окремо під час філософського осмислення соціальності спадку французьких революцій та епохи «весни народів» у цілому.
З’ясовано, що в найбільш широкому значенні децентралізація передбачає системну трансформацію політичної структури з реконфігурації та переконфігурації її елементів, які полягають в розподілі, перерозподілі владних повноважень і функціоналу між владним центром і периферією, тобто між державним рівнем і регіональними, місцевими, муніципальними рівнями державного управління. Відповідно до семантики самого концепту, яка вказує на дію, протилежну централізації, децентралізація передбачає збільшення владних осередків на нижчих від державного рівнях і тенденцію до зменшення концентрації влади в одному владному центрі.
Зауважено, що процеси децентралізації влади тісно пов’язані з процесами контролю за здійсненням владних повноважень, який має бути кодифікований у законодавстві. Це має забезпечити уникнення ситуації, коли децентралізація відбувається декларативно і не передбачає належного контролю за механізмами здійснення політичної влади, фіскальної політики, фінансових потоків тощо.
