Дана дисертаційна робота присвячена вивченню клінічних, демографічних,
організаційних та поведінкових факторів, а також обґрунтуванню шляхів
підвищення рівнів охоплення дітей профілактичними щепленнями. Профілактичні
щеплення займають особливе місце у медичній допомозі, поєднуючи
індивідуальний захист із колективною безпекою. Кожна введена доза вакцини не
лише забезпечує захист конкретної дитини від хвороби та її наслідків, включно з
додатковими неспецифічними ефектами, але й знижує циркуляцію збудників
вакцинокерованих інфекцій в популяції. В Україні існує обмежена кількість
досліджень, що системно аналізують вплив різноманітних факторів на рівні
охоплення щепленнями.
Медико-соціальна значущість дослідження полягає у підвищенні рівнів
охоплення профілактичними щепленнями, що є необхідною умовою захисту
дитячого населення від інфекційних хвороб та населення країни загалом.
Історично доведено, що вакцинація, поряд із покращенням системи
водопостачання, використанням антибіотиків та доступністю медичної допомоги,
суттєво вплинула на збільшення тривалості життя і зменшення дитячої смертності.
Спираючись на успішний досвід ліквідації натуральної віспи, Всесвітня організація
охорони здоров’я (ВООЗ) 50 років тому ініціювала створення розширених програм
імунізації, метою яких було забезпечення універсального доступу дітей до щеплень
проти туберкульозу, дифтерії, правця, кашлюку, поліомієліту та кору. Завдяки
3
цьому, щорічно у світі вдається попередити від 3,5 до 5 мільйонів смертей від
найпоширеніших вакцинокерованих інфекцій.
Рівні охоплення щепленнями є важливими критеріями моніторингу безпеки
громадського здоров’я. Вони вказують на те, який відсоток дітей, у певних вікових
групах, отримують необхідні вакцини відповідно до національних календарів. За
цими показниками стоять конкретні візити батьків з дітьми до закладів охорони
здоров’я для вакцинації. Водночас рішення про відтермінування щеплень, їх
несвоєчасне отримання або повна відмова негативно впливають на загальні
показники охоплення.
Останні 10-15 років у всьому світі фіксується тенденція до зниження рівнів
охоплення рутинними щепленнями. Варто також відмітити негативний пандемії
COVID-19 на цей процес. Україна не стала виключенням, коли у 2020-2021 роках
показники охоплення щепленнями суттєво погіршилися через карантинні
обмеження. Так, за підсумками 2021 року рівень охоплення сягнув лише 80%, що є
субоптимальним показником. Як наслідок низьких рівнів охоплення, в Україні
виникали спалахи поліомієліту (2015, 2021) та один з найбільших в історії Європи
спалахів кору (2017-2019).
Окремим критичним фактором що негативно впливає на щеплення є
вторгнення розпочате росією проти України у 2014 році та повномасшабна війна з
лютого 2022 року, що значно погіршило доступ до планових щеплень і збільшила
ризики спалахів інфекційних хвороб. Сьогодні, більше ніж коли-небудь,
підвищення рівнів вакцинації є пріоритетним завданням системи охорони здоров'я
для уникнення погіршення епідемічної ситуації.
Також залишається багато відкритих питань щодо організації вакцинації та
ролі первинної ланки медичної допомоги. Особливу увагу потрібно приділяти
своєчасності вакцинації, поведінці батьків, їх ставленню до щеплень, а також ролі
медичних працівників у формуванні довіри населення до вакцинації. Дедалі більше
уваги приділяється впливу місця проживання та соціальної нерівності на доступ до
медичних послуг, що особливо актуалізувалося під час пандемії та війни.
Впровадження сучасних технологій у медичну практику є перспективним
4
напрямом для покращення доступності послуг. Водночас значна кількість
внутрішньо переміщених осіб ставить перед системою охорони здоров'я нові
виклики, потребуючи перегляду стратегій організації медичних послуг, зокрема
вакцинації.
Таким чином, існує комплекс факторів, що впливають на індивідуальні
рішення щодо вакцинації, які, у свою чергу, визначають загальний рівень
охоплення щепленнями. Глибоке розуміння цих факторів та їх наслідків є ключем
до успішної організації та проведення профілактичних щеплень серед дітей в
Україні.
Мета дослідження: розроблення практичних рекомендацій для підвищення
рівнів охоплення профілактичних щеплень серед дітей на основі аналізу впливу
різних факторів на їх проведення.
Завдання дослідження:
1. Оцінити дотримання графіку щеплень та стану здоров'я дітей відповідно до
клінічного огляду та медичної документації.
2. Шляхом опитування батьків та опікунів визначити фактори, які викликають
вагання на прийняття рішень щодо щеплень.
3. Проаналізувати рівні охоплення профілактичними щепленнями дітей, що
проживають в містах та сільській місцевостях.
4. З’ясувати організаційні аспекти проведення щеплень та шляхи підвищення їх
рівнів.
5. За допомогою стандартизованих методик оцінити рівні знань медичних
фахівців щодо щеплень, а також їхні уявлення про ризики та користь
вакцинації.
