Заїчко В. В. Мова як фундаментальна засада культурної ідентичності іноземних студентів

Метою дисертації є комплексне філософське осмислення ролі мови у формуванні та трансформації культурної ідентичності іноземних студентів у глобалізованому світі. Відповідно до цього, авторка поєднує історико-філософський, герменевтичний, феноменологічний та дискурс-аналітичний підходи, щоб охопити одночасно індивідуальний досвід і структурно-владні механізми мовної практики. У роботі показано, що мова функціонує не лише як засіб комунікації, а й як екзистенційна категорія, яка задає координати «свого» й «чужого» та структурує переходи між ними через феномени мультикультуралізму, космополітизму й гібридності. У цьому контексті запропонована модель «трьох мовних полів» забезпечує аналітичну рамку для вивчення балансу рідної мови, lingua franca та мови країни перебування, тоді як концепт «подвійної лімінальності» уточнює психологічні та соціокультурні наслідки міжкультурних і міжмовних переходів. Реалізація мети передбачає детальний аналіз соціокультурних чинників, що формують мовні репертуари студентів та впровадження багаторівневого методологічного інструментарію для виявлення латентних ціннісних матриць. Завдяки цьому дослідження не лише поглиблює теоретичне розуміння культури як динамічного простору ідентифікації, а й формує практичні рекомендації для університетських політик підтримки багатомовності й інтеграції. У дисертації уточнено зміст багатовимірної категорії «культурна ідентичність» іноземних студентів. У дисертації запропоновано трирівневу матрицю ідентичності – особистісну, колективну та символічну, – що дає змогу фіксувати перетікання «центральних» і периферійних компонентів у процесі глобальної мобільності. Показано, що ідентичність формується як динамічна взаємодія успадкованих культурних практик і рефлексивних стратегій суб’єкта, що дозволяє уникнути редукції до колективної свідомості. Авторка доводить, що мультикультурні контакти актуалізують гібридні конфігурації, де межі між етнічним, професійним та гендерним «Я» стають прозорими. Також зазначено й роль емоційного чинника: «емоційні спільноти» університету інтенсифікують переживання приналежності та стимулюють появу нових ідентифікаційних сценаріїв. Уточнення категоріальної рамки дало підстави виділити показники когнітивної, емоційної й поведінкової інтеграції, придатні для емпіричного вимірювання ступеня гібридності. Матриця також окреслює ризики «розщеплення» мовно-культурного «Я», що потребують цільових програм підтримки. Таким чином, поняття культурної ідентичності подано як гнучку систему координат, здатну одночасно забезпечувати стабільність і відкритість до змін особистості. У роботі вперше запропоновано модель «трьох мовних полів». Модель розглядає рідну мову як простір мультикультуралістського збереження базових цінностей; lingua franca (англійську) – як носій космополітичної мобільності; мову країни перебування – як осередок гібридної інтеграції. Теоретично обґрунтовано, що баланс між цими полями активує когнітивно-ціннісну гнучкість і підвищує академічну успішність іноземних студентів. Водночас постійне перемикання між кодами може спричиняти феномен «розщепленого» мовно-культурного «Я», що вимагає психологічного супроводу й розвитку навичок медіаграмотності у студентів. Модель дозволяє прогнозувати траєкторії ціннісних зсувів залежно від того, яка мова домінує в різних сферах життєдіяльності. Практичне застосування передбачає розробку компетентнісних модулів, де рідна мова слугує ресурсом культурної пам’яті, lingua franca – платформою глобальних знань, а місцева мова – каналом крос-культурного щодення. Університети можуть інтегрувати цю модель для залучення іноземних студентів, поліпшення їх адаптації та й загалом удосконалення освітніх програм. Вперше сформульовано концепт «подвійної лімінальності». Авторка описує одночасне перебування іноземного студента у міжкультурному та міжмовному порогових станах: розрив із рідною культурою й інтеграція в нову поєднуються з перемиканням між трьома мовами. Теоретична рамка спирається на класичні студії лімінальності В. Тернера та постколоніальні міркування Г. Бгаби, розширюючи їх через феноменологію студентського досвіду. Емпіричний аналіз автобіографічних нарисів показав, що подвійна лімінальність спочатку проявляється як емоційна дезорієнтація, проте за наявності підтримки перетворюється на ресурс самотворення. Визначено три фази: дестабілізація, рефлексивна інтерналізація та креативна інтеграція. Університетські «лімінальні спільноти» (мовні тандеми, мультикультурні клуби) пришвидшують перехід між фазами і знижують ризик затяжної нестабільності. Концепт дозволяє точніше прогнозувати потреби студентів у психологічному супроводі та академічному менторстві.