Бібленко В. С. Незаконне проведення дослідів над людиною: кримінально-правові та компаративістські аспекти. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 «Право». – Херсонський державний університет. – Івано-Франківськ, 2025.
Дисертація є одним із перших в українській науці кримінального права спеціальним і цілісним комплексним правовим дослідженням проблем, які стосуються незаконного проведення дослідів над людиною. У цій науковій роботі досліджується історична динаміка, сучасне функціонування та потенційні перспективи об’єкта дослідження в контексті кримінально-правової реформи та правової компаративістики. Робота включає ряд авторських понять, ідей та висновків, які характеризуються своєю науковою новизною.
Запропоновано авторське визначення медико-біологічного досліду як поняття, вживаного в кримінально-правовому контексті. Отже, медико-біологічного дослід – це регульована наукова процедура, яка передбачає умисне втручання в організм живої людини з метою підтвердження попередньо встановленої наукової гіпотези, що стосується нових методів профілактики, діагностики, лікування або медичної технології. Ця процедура характеризується можливістю повторення та варіативністю, змінює фізіологічні або патологічні процеси, проводиться згідно з принципом інформованої згоди, поваги до особистої автономії та дотримання етичних норм. Представлене визначення має не тільки доктринальне значення, на нашу думку, воно повинно бути основою для законодавчого формулювання даного терміну та його формального вираження в контексті відповідного нормативно-правового акту. Цей формальний вираз варто реалізувати завдяки формулюванню терміну медико-біологічний дослід, інтерпретація якого виключатиме його неоднозначне тлумачення. Отже, ми вважаємо за потрібне доповнити частину 1 статті 3 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» після дефініювання такого термінопоняття, як заклад охорони здоров’я запропонованим визначенням медико-біологічний досліду.
Також сформулювано поняття психологічного досліду як систематичного, контрольованого методу дослідження, який використовується в галузі психології для спостереження і вивчення розумових процесів і поведінки людини. Це передбачає створення дослідником певних умов для умисного впливу на ці процеси, що дозволяє досліджувати їх причинні зв’язки. Мета цього досліду полягає в тому, щоб краще зрозуміти, як конкретні фактори або умови сприяють розвитку певних психологічних рис або поведінки. Таке визначення має на меті забезпечити чітке та всеосяжне юридичне розуміння того, що є психологічним дослідом, підкреслюючи його важливість у психологічних дослідженнях, а також підкреслюючи необхідність ретельного нагляду для забезпечення захисту, в тому числі кримінально-правового, залучених осіб.
З метою стимуляції створення українського законодавства щодо охорони життя ембріона людини та його законного використання при проведенні дослідів пропонуємо назву та ч. 2 ст. 142 КК України доповнити словами «та ембріоном людини» (у назві) та «ембріону людини» ( у частині другій після слова «щодо»). Враховуючи, що диспозиція ст. 142 КК України є бланкетною, це дає змогу після внесення запропонованих змін до даної норми модернізувати відповідне галузеве законодавство, не змінюючи при цьому саму кримінально-правову норму, передбачену ст. 142 КК України. Такий кримінально-правовий захист може служити засобом запобігання зловживань у сфері біомедичних досліджень і технологій, таких як незаконне використання ембріонів для експериментів або комерційних цілей.
З огляду на кримінально-правову інтерпретацію, пропонується визначення поняття здоров’я як стану повного фізичного, психічного та соціального добробуту, який проявляється не просто відсутністю хвороб і фізичних недоліків, але і в гармонії роботи всіх органів і систем організму, їхній ефективній саморегуляції та здатності адекватно реагувати на природні та техногенні чинники.
Для кваліфікації злочину проти життя й здоров’я соціальний статус особи або її ознаки як члена суспільства значення не мають. Окрім того, законодавець у низці статей (наприклад, ч. 1.ст. 115 , ст. 142 КК України) вказує на заподіяння шкоди життю і здоров’ю людини, а не особи. Пропонується відповідний розділ Кримінального Кодексу України для уникнення розбіжностей назвати «Злочини проти життя і здоров’я людини».
У Кримінальному кодексі України охорона життя і здоров’я потребує особливої уваги, яка формально може виражатися у виділенні кримінальних правопорушень проти життя і проти здоров’я в окремі розділи Особливої частини Кримінального кодексу України.
