У дисертаційній роботі обгрунтовано теоретико-практичні засади розбудови внутрішнього контролю в органах публічної влади та установах публічного сектору.
Відзначено, що внутрішній контроль здійснюється адміністративними органами, відіграючи значну роль у зміцненні законності адміністративної дисципліни й підвищенні рівня організованості і порядку в державному управлінні. Головними об’єктами внутрішнього контролю варто вважати діяльність щодо забезпечення: реалізації прав та свобод громадян; надання органами публічної влади та їхніми посадовими особами управлінських послуг; відповідності та фактичної діяльності органів державної адміністрації нормативно визначеному обсягу їхніх повноважень; дотримання у діяльності вказаних органів вимог чинного законодавства.
Визначені класифікації внутрішнього контролю. Визначено, що відповідно до місця суб’єкта, що здійснює контроль у системі органів публічної адміністрації, існує такий поділ: контроль, здійснюваний законодавчоою владою (парламентський контроль); контроль, здійснюваний Президентом України і його апаратом (президентський контроль); контроль, здійснюваний Кабінетом Міністрів України (урядовий контроль); контроль, здійснюваний центральними органами виконавчої влади; контроль, здійснюваний місцевими органами виконавчої влади; контроль, здійснюваний органами судової влади; контроль, здійснюваний органами місцевого самоврядування; контроль, здійснюваний громадськістю (громадський контроль). Згідно з належністю суб’єкта до державних чи громадських структур відзначають державний та громадський контроль. Державний контроль вважається однією з функцій державного управління, яка полягає в оцінці правомірності діяльності об’єкта контролю і здійснюється відповідними державними органами (посадовими особами). Залежно від мети розрізняють загальний контроль, який охоплює діяльність адміністративного органу загалом, та цільовий контроль, який охоплює конкретні напрямки роботи.
Детерміновано такі вимоги до єдиної системи внутрішнього контролю: взаємоузгоджене проведення управлінського, фінансового і адміністративного контролю; незалежність підрозділів контролю в органах управління; наділення контрольної діяльності системністю та плановістю; розподіл документів відповідно до ступеня глибини контролю; встановлення стандартів контролю; чітке і не надмірне документування; спрощення контролю за процедурою та формою; впровадження електронної системи контролю; реальна відповідальність, покладена на посадових осіб.
Відзначено, що система внутрішнього контролю – це інструмент, що використовується керівництвом з метою забезпечення повної впевненості в тому, що діяльність органу влади законна, справедлива, відкрита і прозора, ресурси використовуються економно, ефективно і результативно, а інформація об’єктивна, достовірна і неупереджена.
Проведений аналіз дозволяє систематизувати основні концепції та підходи до визначення публічного контролю, який є інструментом державного управління, що забезпечує і перевіряє дотримання законів та інших правил з метою запобігання відхиленням від встановлених законодавством норм і правил, що проявляються в діяльності його органів і відбуваються в суспільстві. Його можна визначити як особливу функцію держави, спрямовану на отримання та аналіз інформації про процеси та явища.
За результатами проведеного дослідження було встановлено, що чинне українське нормативно-правове забезпечення в сфері внутрішнього контролю в державному секторі формувалось на основі міжнародних стандартів Міжнародної організації вищих органів фінансового контролю (INTOSAI) і Міжнародних стандартів професійної практики внутрішнього аудиту, розроблених Інститутом внутрішніх аудиторів (ІІА).
Європейська інтеграція стимулює якісне оновлення підходів до внутрішнього контролю. Адаптація до стандартів ЄС передбачає прозорість, публічну підзвітність, відкритість інформації та належне управління фінансами, це не лише покращує імідж України на міжнародній арені, а й забезпечує ефективніше використання бюджетних коштів. Впровадження таких практик сприяє побудові довіри як з боку громадян, так і міжнародних партнерів.
Європейська інтеграція системи внутрішнього контролю в Україні виступає не лише необхідною умовою відповідності міжнародним стандартам, а й потужним фактором зміцнення ефективності публічного управління загалом. Гармонізація законодавства, впровадження кращих практик, активна міжнародна співпраця, а також функціонування спеціалізованої національної структури з методологічного супроводу сприяють створенню прозорої, підзвітної і результативної системи внутрішнього контролю. Це є фундаментом для сталого розвитку та підвищення довіри громадян до державних інституцій.
