У дисертації розкрито теоретичні основи та удосконалено категоріально-понятійний апарат дослідження проблем економічного розвитку сектору малого підприємництва у сільській місцевості, сформовано авторський концепт побудови методології дослідження інституційного підґрунтя економічного розвитку та функціонування малих форм господарювання на сільських територіях, виявлено місце та роль малих форм господарювання у розширеному відтворенні ресурсно-виробничого потенціалу сільської економіки.
Обґрунтовано, що основними передумовами інституціоналізації малих форм господарювання у сфері сільськогосподарського виробництва, як базовій ланці сільської економіки в період становлення та зміцнення ринкових відносин, виступили: руйнація колгоспно-радгоспної системи сільськогосподарського виробництва; фрагментація земель сільськогосподарського призначення внаслідок розпаювання цілісних земельних масивів; латентний характер класичного інституту фермерства; лібералізація аграрних ринків; формування сектору особистих селянських (підсобних) господарств; втрата окремими адміністративними районами традиційної сільськогосподарської спеціалізації.
Дослідження показали, що ключовими перевагами малих форм господарювання над іншими формами аграрного підприємництва виступають: зростання сільської зайнятості та самозайнятості, формування середнього класу на селі; збереження потужностей у секторі трудомістких видів сільськогосподарського виробництва (овочівництво); дотримання традиційної сільськогосподарської спеціалізації відповідної природно-кліматичної зони; загалом комплексний характер ведення сільськогосподарського виробництва; певна орієнтація на розвиток органічного землеробства та тваринництва.
Встановлено, що сектор малих форм господарювання у сфері сільськогосподарського виробництва у нинішніх умовах стикається з комплексом обмежень, зокрема недостатністю власних фінансових ресурсів для оновлення основних засобів та вчасного поповнення обігових коштів, низьким рівнем механізації окремих видів агротехнічних робіт, нерозвиненістю інфраструктури зберігання та транспортування сільськогосподарської продукції, асиметричністю інформації щодо можливостей отримання бюджетних преференцій та нерозвиненістю консультативного забезпечення входження малих форм господарювання у збутові та обслуговуючі кооперативи, надмірною залежністю власників земельних паїв від орендаторів, поодиноким характером застосування технологій ґрунтозахисного землеробства.
У дисертації сформовано авторський концепт побудови методології дослідження питань економічного розвитку та функціонування малих форм господарювання на сільських територіях, який передбачає дотримання комплексу принципів (подолання бідності, екологічної відповідальності, коеволюції, інклюзивності, конвергенції та ризельєнтності) під час підбору підходів (міжгалузевий, проблемний, відтворювальний, територіальний, комплексний та інституціональний) до вивчення сутнісно-змістовних та формальних характеристик становлення інституту малих форм господарювання у різноманітних сегментах сільської економіки.
На основі застосування авторського концепту формування методологічного інструментарію дослідження місця і ролі малих форм господарювання у відтворювальних пропорціях сільської економіки сформовано специфікацію загальних та спеціальних методів стратегування розбудови інституту малих форм господарювання через усесторонній розвиток реінжинірингових технологій, диверсифікацію виробництв, кооперацію малих форм господарювання та кластеризацію структуроутворюючих ланок економіки сільських поселень.
У дисертації сформовано дорожню карту стимулювання розвитку малих форм господарювання у сільській економіці через їх дифузію (проникнення) у ключові ланки економіки сільських поселень: 1) базова ланка – аграрний сектор (виробництво та первинна переробка сільськогосподарської сировини; складування та зберігання сільськогосподарської продукції; матеріально-технічне забезпечення сільськогосподарського виробництва; органічне землеробство та тваринництво; виробництво готових харчових продуктів; утилізація відходів сільськогосподарського виробництва); 2) структуроутворюючі сектори – лісове господарство та агролісомеліорація, поводження з деревними відходами, виробництво біопалива, мисливське господарство, рибне господарство, сільський і зелений туризм; 3) обслуговуючі та допоміжні сектори – оптова і роздрібна торгівля, громадське харчування, переробка деревини, будівництво та транспорт, поводження з побутовим сміттям.
