Дослідження присвячено становленню та розвитку сталої моди і еко-практик дизайну, зокрема, у Китаї. Проблему екологізації дизайну розглянуто з точки зору взаємодії людини з довкіллям – природним і штучно створеним, органічно включеним у її життєдіяльність. Показано, що це пов’язано з формуванням партисипативного підходу до проєктування. Доведено, що партисипація стала надважливим фактором регуляції соціальної взаємодії в межах сталої моди між дизайнерами і виробниками.
Теоретичною основою дослідження слугувала наукова література з питань культурології, теорії мистецтва та мистецтвознавства, історії костюма і моди, соціології, теорії комунікації, масового споживання, техніко-технологічних аспектів дизайн-практик. Фахові джерела сприяли напрацюванню візуальних зразків, що ілюструють досягнення європейських і китайських дизайнерів у царині сталої моди. Виявлено екологічно орієнтовані прийоми дизайну в її межах.
На початку ХХІ століття парадигма сталої моди остаточно склалася. Серед її взаємно підпорядкованих складових концепт, що включає екологічну, економічну та соціальну сталість. Відповідно нього розробляються стратегії, в межах яких формуються різні концепції екологічного дизайну. Зміст концепцій обумовлює екологічно орієнтовані підходи, прийоми та засоби, що корелюються з функціями дизайн-продуктів, їх якістю. Дослідження практик еко-дизайну текстилю та одягу в Китаї довело, що існує ще одна вагома складова концепту сталої моди – культурна сталість. Вона окреслена посиленням комунікативних зв’язків між дизайнерами і споживачами, вказує на їх взаємну зацікавленість у результатах взаємодії в межах сталих практик моди. Як результат, формується екологічна свідомість, що спирається на екологічне мислення, результатом якого є екологічні запити та екологічні потреби. В комплексі, відбувається формування екологічної культури, де взаємодія дизайнерів, виробників і споживачів – партисипація постає ключовим фактором в дизайн-діяльності.
Проаналізовано ключові концепції еко-дизайну, їх обумовленість складовими сталої моди: стійкою, етичною, повільною модою. Доведено актуальність концепції циркулярної моди, в якій виробництво, споживання і повторна переробка взаємопов’язані у замкненому циклі, обумовлюючи не тільки утилізацію відходів, але й створення нових дизайн-стратегій, які враховують повторне використання ще на етапі проєктування. Встановлено взаємозалежність текстилю, його опорядження та принципів формоутворення одягу, які ґрунтуються на традиційних ремісничих техніках і технологіях. Виявлено, що, відроджуючи ремесла, китайські дизайнери створюють еко-моду «поза часом». Доведено, що основним прийомом в еко-дизайні Китаю слід вважати культурну сталість, яка ідентифікує китайські еко-дизайн-продукти у світовій сталій моді.
Узагальнені результати дослідження свідчать, що концепт парадигми сталої моди включає екологічну, соціальну, економічну та культурну сталість. Екологічно орієнтовані прийоми дизайну підпорядковані їм. Екологічна сталість передбачає: створення, опорядження та декорування текстильних матеріалів виключно з використанням натуральних природніх матеріалів; відродження та переосмислення в контексті сучасності традиційних ремісничих технік і технологій текстилю; безвідходне формоутворення; деконструктивний підхід у синтезі з безвідходним формоутворенням в сучасних формах костюма; апсайклінг.
Соціальна сталість передбачає втілення концепту «сталої моди» як способу життя завдяки прийомам: етичність по відношенню до рослинного і тваринного світу; справедливе ставлення до працівників і виробників текстильного продукту; етичне ставлення до споживачів через партисипативний підхід.
Економічна сталість полягає в застосуванні прийомів: циркулярність як форма організації текстильних і одягових виробництв; створення нових бізнес-моделей, які базуються на екологічній і соціальній сталості; повторне використання текстилю та одягу, ресайклінг.
Культурна сталість обумовлена таким прийомом, як зосередженість на збереженні та розвитку культурного спадку, традицій і цінностей у широкому контексті етнічної ідентифікації.
