У науковому дослідженні здійснено комплексний аналіз наявних доктринальних напрацювань щодо обмежень після припинення діяльності, пов’язаної з виконанням функцій держави та місцевого самоврядування носять
фрагментарний характер: вони розглядаються як частина антикорупційного механізму; прояв запобіганню конфліктові інтересів; елемент правового статусу визначеної категорії публічних службовців. Доцільним визначено використання формулювання «обмежень після припинення діяльності, пов’язаної з виконанням функцій держави та місцевого самоврядування» як «постслужбових антикорупційних обмежень», що сприятиме їх відокремленню від інших антикорупційних обмежень через вказівку на їх постслужбовий характер.
Зосереджено увагу на розгляді превентивного характеру цих заборон, зокрема їх включеності до багаторівневого механізму протидії корупції, у якому вони виконують переважно запобіжну роль (не будучи позбавленими інших
антикорупційних функцій/ефектів). Підкреслено тісний зв’язок постслужбових обмежень із запобіганням та врегулюванням конфлікту інтересів.
Продемонстровано мультидисциплінарність постслужбових заборон, адже вони підпираються нормами трудового, цивільного, господарського та інших галузей права, формуючи систему, спрямовану на унеможливлення корупційних ризиків при переході ексслужбовців до приватних інституцій або зайнятті ними підприємницькою діяльністю.
Стверджено, що постслужбові антикорупційні обмеження в якості субінституту належать до адміністративноправового інституту запобігання та врегулювання конфлікту інтересів. Розкрито тенденцію поступової інтеграції та
упорядкування антикорупційних положень у напрямку можливого виокремлення антикорупційного права як комплексної галузі. При цьому наголошується, що навіть у разі становлення такої галузі роль адміністративно
правових конструкцій залишатиметься у ній домінуючою. Презентовано підхід до розгляду постслужбових антикорупційних обмежень як частини статусних норм, що «продовжують» дію службового статусу за часові межі перебування особи на посаді, будучи природною складовою темпорального ланцюга рамкового регулювання: дослужбові вимоги, службові обмеження, після службові обмеження.
Визначено місце постслужбових антикорупційних обмежень у багаторівневій системі публічноправової протидії корупції, які втілюються в правову дійсність через використання антикорупційних правових норм, що: а)
встановлюють умови недопущення виникнення корупційних відносин, усунення корупційного ризику та (або) запобігання корупційним правопорушенням; б) встановлюють підстави відповідальності за діяння, які є корупційними
правопорушеннями; в) встановлюють наслідки вчинення правопорушень, пов’язаних з дотриманням постслужбових антикорупційних обмежень.
Виокремлено специфічні детермінанти антикорупційних постслужбових обмежень в межах антикорупційного механізму: а) їх статусносуб’єктна застосовуваність до визначеного кола функціонерів публічної служби; б)
темпоральна вказівка, з якою пов’язується можливість їх застосування (після припинення публічної служби); в) їх предметний зміст, що виражено в якісних характеристиках застосовуваних обмежень.
Набули подальшого розвитку положення щодо класифікації постслужбових антикорупційних обмежень на підставі критеріїв: 1) за сферою впливу: а) економічні обмеження; б) соціальнополітичні обмеження; 2) за тривалістю дії:
а) тимчасові обмеження; б) постійні обмеження; 3) за видом діяльності, що зазнає регулятивного впливу: а) обмеження працевлаштування; б) обмеження ділової активності; в) обмеження використання інформації; 4) залежно від
забезпеченості механізмами контролю та відповідальності: а) з чіткими механізмами забезпечення; б) без визначених механізмів забезпечення; 5) за суб’єктним складом: а) універсальні обмеження; б) спеціальні обмеження; 6) за характером регулювання: а) прямі обмеження; б) непрямі обмеження.
Висунуто та обґрунтовано такі твердження, що стосуються обмеження представництва: 1) застосована у п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону № 1700 незвична термінологічна конструкція «правочини у сфері підприємницької діяльності» не
лише охоплює господарські договори, але й унеможливлює корупціогенну лазівку у вигляді односторонніх правочинів у відповідній сфері; 2) позитивно правове визначення предмета аналізованої заборони вужче, ніж можливий
перелік усіх корупційно небезпечних правочинів; 3) вітчизняна модель антикорупційної постслужбової заборони правочинів носить переважно «точковий» характер, не перешкоджаючи власній підприємницькій чи будьякій
іншій ініціативній діяльності експосадовця у відповідній галузі.
