Дисертація присвячена дослідженню теоретичних і практичних питань діяльності Міністерства оборони України як суб’єкта публічного адміністрування у сфері оборони України, розробці конкретних пропозицій і рекомендацій щодо подальшої розбудови комплексної системи Міноборони з урахуванням досвіду провідних зарубіжних країн, й започаткуванні фундаментальних ідей для її стійкого розвитку. Досліджено категорійний апарат за напрямком роботи і ознаки, що характеризують Міністерство оборони України як суб’єкта публічного адміністрування у сфері оборони України, досвіду реалізації суб’єктами системи Міністерства оборони України своїх повноважень.
Сформовано пропозиції, спрямовані на підвищення ефективності адміністративно-правового регулювання суспільних відносин у сфері оборони, з урахуванням ступеня загроз національній безпеці. Запропоновано науково-обґрунтовані рекомендації, що мають теоретичну та практичну цінність. Сформульовано авторське визначення поняття “система Міністерства оборони Україниˮ, під яким запропоновано розуміти сукупність установ, організацій та організаційно поєднану сукупність структурних підрозділів і посад (апарату) міністерства, які забезпечують виконання його завдань і реалізацію функцій, а також підприємств (їх об’єднань), котрі належать до сфери управління міністерства оборони.
Розкрито зміст системи Міноборони за допомогою таких характеристик як: 1) мережа суб’єктів, у тому числі структурних підрозділів, котрі здійснюють управлінські й організаційні заходи задля досягнення колективної мети (виконання завдань і реалізації функцій Міноборони); 2) здійснення власної частки заходів є обов’язковою умовою для реалізації спільних цілей; 3) існування різних типів стійких управлінських та організаційних зв’язків із Міноборони; 4) наявність управлінської організаційної та функціональної залежності від аналізованого центрального органу виконавчої влади; 5) компетенційна або установча націленість на виконання завдань і функцій Міноборони.
Запропоновано персональний і кількісний склад системи Міноборони, а саме: 1) апарат Міноборони; 2) розвідувальний орган Міноборони; 3) установи та організації (у тому числі військові частини безпосереднього підпорядкування), що забезпечують виконання завдань і реалізацію функцій Міністерства; 4) Збройні Сили України (у тому числі Військова служба правопорядку у Збройних Силах України); 5) Державна спеціальна служба транспорту; 6) підприємства (їх об’єднання), що належать до сфери управління Міноборони. Обґрунтовано необхідність розробки концепції реформування системи Міністерства оборони України як інструменту вдосконалення публічного адміністрування у сфері оборони, спрямованої на розв’язання ключових питань у межах визначених пріоритетних напрямів, а саме: 1) стійку комплексну розбудову системи оборонного відомства; 2) посилення ролі Міністра оборони України як вищої посадової особи, яка здійснює керівництво цією системою.
Запропоновано вдосконалити механізм правового регулювання сфери оборони шляхом розробки: 1) Закону України про внесення змін до деяких законів України з питань оборони, а саме: зміни до Закону України “Про національну безпеку Україниˮ (статті 1, 15) та до Закону України “Про Збройні Сили України (стаття 8) щодо включення системи Міноборони до складу сектору безпеки і оборони з відповідними керівними повноваженнями; наділення Міністра оборони України статусом Віце-прем’єр-міністра з питань розвитку стратегічних галузей промисловості – Міністра оборони (на час дії правового режиму воєнного стану)). Удосконалено розуміння теоретико-правового змісту поняття “безпекаˮ. Встановлено теоретико-правовий зміст поняття “форма публічного адмініструванняˮ.
Досліджено загальну характеристику основних завдань, функцій і повноважень Міноборони з урахуванням змін у законодавстві, різних поглядів провідних науковців. Подальшого розвитку дістали: підходи до спрямованості державної політики із забезпечення національної безпеки України з таких базових питань як: 1) безпосередній орієнтир щодо задоволення основних та інших національних інтересів України; 2) конкретизацію й деталізацію таких інтересів; 3) кореляцію видів пріоритетних національних інтересів України із відповідними конституційними засадами. Визначено перспективні напрями удосконалення функціонування Міноборони як суб’єкта публічного адміністрування у сфері оборони.
