Актуальність. Первинна дисфункція трансплантата продовжує бути
основною причиною смертності протягом першого місяця після пересадки
серця, що підкреслює критичність раціональної гемодинамічної підтримки у
відділенні реанімації. Переконливі свідчення про зв'язок інтенсивного
симпатоміметичного впливу з негативними результатами спричинили
«повторний інтерес» до левосимендану як більш безпечної та потенційно
результативнішої заміни мілринону в даному клінічному сценарії. Водночас,
гемодинамічний менеджмент після таких операцій залишається вирішальним
етапом, де значення катетеризації легеневої артерії досі не отримало чіткого
обґрунтування через суперечливі результати стосовно її впливу на
виживаність та ускладнення. Представлена робота усуває цю невизначеність,
пропонуючи перше в українському контексті зіставлення інвазивних та менш
інвазивних підходів до моніторингу в ранньому постопераційному періоді, що
може трансформувати стандарти ведення реципієнтів серцевого
трансплантата.
Мета та завдання. Оптимізувати ранній післяопераційний менеджмент
пацієнтів з первинною дисфункцією графта через порівняння ефективності
3
мілринону та левосимендану, а також оцінку клінічної доцільності рутинної
катетеризації легеневої артерії. Основні завдання:
• Охарактеризувати когорту пацієнтів та схему гемодинамічного
ведення, включаючи критерії відбору та ключові параметри
реципієнтів/донорів.
• Порівняти клінічну ефективність левосимендану та мілринону щодо
впливу на дози катехоламінів, гемодинаміку та результати лікування,
використовуючи моделі повторних вимірів (RMANOVA/LMM/GLMM).
• Оцінити доцільність катетеризації легеневої артерії через порівняння
стратегій з КЛА та без неї стосовно вибору терапії та клінічних
наслідків.
• Сформулювати практичні рекомендації щодо гемодинамічного
менеджменту в ранньому післяопераційному періоді.
Об’єкт. Стратегії гемодинамічного контролю та інотропно-вазоактивної
терапії в ранньому постопераційному періоді при первинній дисфункції
трансплантата в умовах реанімаційного відділення.
Предмет. Тактика інотропно-вазоактивної підтримки та типу
моніторингу на динаміку гемодинамічних параметрів у ранньому
постопераційному періоді та найближчі результати лікування пацієнтів
відділення інтенсивної терапії.
Матеріали та методи. Здійснено ретроспективне когортне дослідження
терапії 130 дорослих пацієнтів після трансплантації серця в реанімаційному
відділенні протягом раннього постопераційного періоду, які були
прооперовані в період з січня 2020 року по липень 2025 року. У роботі
4
застосовано два незалежні, але взаємопов'язані принципи групування єдиної
вибірки пацієнтів:
• Фармакологічний розподіл. Починаючи з 2023 року частина хворих
отримувала левосимендан 0,1–0,2 мкг·кг⁻¹·хв⁻¹ протягом 24 годин
(група Левосимендану), тоді як раніше госпіталізовані пацієнти
отримували мілринон 0,5–0,75 мкг·кг⁻¹·хв⁻¹ (група Мілринону).
• Моніторингова стратифікація. Частина анестезіологів при
забезпеченні трансплантації серця зберігала практику планового
використання катетера легеневої артерії (КЛА), тоді як інші
застосовували лише артеріальний і центральний венозний моніторинг
разом з ехокардіографією. Таким чином сформовано групу «Без КЛА»
(35 пацієнтів) і групу «З КЛА» (95 пацієнтів).
Результати. У дослідженні «левосимендан (група А) проти мілринону
(група Б) частота 4-компонентної події (V-A ЕКМО ≥ 5-ї доби, початок
замісної ниркової терапії (ЗНТ), вентилятор-асоційована пневмонія або тяжкі
неврологічні ускладнення) склала 20 % у групі А проти 35 % у групі B
(відносне зниження ризику – 43 %; p = 0,050). Середній серцевий викид
протягом перших 24 год був на 10 % вищим, а системний і легеневий судинний
опір — на 11 % нижчим у групі левосимендану (p < 0,05 у всіх часових точках).
Водночас ранній бал за ШІВ був на 30 % вищим (через високий ваговий
коефіцієнт препарату в формулі). Частота гострого пошкодження нирок (15,4
% проти 27,7 %, р=0,088), потреба у ЗНТ (4,6 % проти 13,8 %, р=0,069)
показала чіткий тренд до кращих результатів у групі левосимендану.
