Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше визначено провідні принципи, за якими формується дизайн міських парків на прибережних територіях Китаю; встановлено провідні проєктні підходи, що реалізують впровадження екологічних принципів у міські парки на прибережних територіях КНР; систематизовано та типологізовано планувальні схеми, що відображають організацію середовища означених парків; розроблено класифікацію середовища міських парків на прибережних територіях за критеріями композиційного розміщення водного об'єкту; опрацювання берегової лінії; просторової структури; виокремлено основні категорії, що визначають проєктні прийоми у реалізації біофільного підходу в формуванні дизайну сучасних прибережних парків Китаю; доведено, що ландшафтний дизайн прибережних парків у Китаї демонструє системне впровадження трьох ключових концепцій (екологічної стійкості, рослинності як інфраструктури, адаптивного повторного використання), що перетворюють рекреаційні зони на багатофункціональне, екологічно стійке та культурно насичене середовище; обґрунтовано, що впровадження арт-інсталяцій у ландшафтний дизайн прибережних парків Китаю є цілісною стратегією екологічного підходу. Набуло подальшого розвитку розуміння ролі біофільного формоутворення як актуального підходу в дизайні міських прибережних парків КНР; вдосконалено уявлення про малі архітектурні форми у прибережних парках Китаю як об’єктів, що виконують не лише утилітарну, а й культурно-естетичну та соціальну функції.
Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, переліку використаних джерел та додатків.
Аналіз світових та українських наукових джерел щодо проєктних підходів до ландшафтного дизайну прибережних міських парків підтверджує його еволюцію від суто інженерного до стратегічного міждисциплінарного напрямку.
Встановлено, що ландшафтний дизайн міських прибережних парків Китаю XXI століття адаптується до вимог сталого розвитку, реалізуючи екологізацію через три ключові підходи: збереження водно-болотних угідь, відновлення деградованих територій та реновацію промислових зон.
Систематизовано організацію ландшафту міських набережних парків, що ґрунтується на чотирьох схемах планування: лінійній, осьовій, кластерній та комбінованій.
Обґрунтовано, що біофільний підхід в організації сучасних прибережних парків Китаю є цілісною стратегією, що трансформує їх у динамічну, чуттєву екосистему, нерозривно пов'язану з принципами сталого розвитку. Цей підхід реалізується через: імітацію природних форм; функціональну інтеграцію; локальний символізм.
З’ясовано, що ландшафтний дизайн міських прибережних парків Китаю демонструє системне впровадження трьох ключових концепцій: екологічну стійкість, «рослинність як інфраструктуру» та адаптивне повторне використання індустріальної спадщини. Екологічна стійкість реалізується через формування рельєфу за типом «парку-губки», що функціонує як гідроекологічна інфраструктура для фільтрації води та адаптації до паводків. Рельєф також забезпечує соціальне зонування й динаміку сприйняття паркового середовища. Рослинність виступає як активний механізм (багатоярусні спільноти місцевих видів), відновлюючи екосистеми та формуючи культурний наратив (наприклад, символізм лотоса). Адаптивне використання індустріальної спадщини перетворює старі артефакти (крани, рейки) на «ландшафт-музей» та функціональні елементи (оглядові платформи), мінімізуючи відходи.
Доведено, що малі архітектурні форми у прибережних парках Китаю виконують не лише утилітарну, але й культурно-естетичну та соціальну функції. Їх систематизовано за категоріями екологічності/доступності, символізму/взаємодії та відпочинку/спілкування, що забезпечує гармонійну інтеграцію природи, культури та людини.
Вмотивовано, що артінсталяції є складовою цілісної стратегії екологічного підходу. Ця стратегія реалізується через три ключові прийоми: створення композиційних акцентів; формування системи артоб’єктів, що символізують екологічні цінності; організація масштабних артпросторів через геопластику, що виконує практичні екологічні функції.
Таким чином, малі архітектурні форми та артінсталяції виступають ключовими екологічними, освітніми та історичними маркерами, які підпорядковані концепції екологічної стійкості та підвищують соціокультурну якість середовища.
