В дисертаційній роботі проводиться аналіз результатів лікування пацієнтів із тромбозом артерій нижньої кінцівки з ураженням артерій відтоку, зокрема із використанням тромболітичної терапії.
Мета дослідження: підвищити ефективність лікування пацієнтів із гострим тромбозом артерій нижньої кінцівки з ураженням артерій відтоку шляхом оптимізації мініінвазивних методів реваскуляризації, зокрема катетер-спрямованої тромболітичної терапії, з різними варіантами нозологічної причини захворювання.
Тромбоз артерій нижньої кінцівки (ТАНК) становить одну з найгостріших проблем сучасної судинної хірургії, яка асоціюється з високим ризиком ампутацій, інвалідизації та летальності. На думку дослідників, критична ішемія кінцівки, зумовлена гострим або підгострим тромбозом, виявляється у 1–3% осіб віком понад 60 років, з тенденцією до зростання цієї частоти на тлі старіння популяції та поширення атеросклерозу, цукрового діабету, хронічної ниркової недостатності, куріння й інших судинних факторів ризику.
В дослідження були включені 82 пацієнти з гострим тромбозом артерій нижньої кінцівки, ураженням артерій відтоку, яке призводило до гострої ішемії нижньої кінцівки.
Розподіл пацієнтів по групах відбувався відповідно частин дослідження: проспективне (основна група) та ретроспективне (група порівняння). Пацієнтам групи порівняння проводили відкриті, гібридні та ендоваскулярні втручання, зокрема із використанням тромболітичної терапії (стрептокіназа, урокіназа). На сьогодні в Україні доступні тромболітичні засоби, що містять рекомбінантний активатор тканинного плазміногену ІІ (Альтеплаза), тому пацієнтів які отримували лікування з використанням вищезазначеного препарату були виокремлені у проспективну групу. Відповідно пацієнтам основної групи – 42 (51,2%) спостереження виконували ендоваскулярні втручання, що доповнювались тромболітичною терапією, або полягали у її проведені. Внутрішньо груповий розподіл за нозологічною причиною виникнення тромбозу: 24 (57,1%) пацієнтів із стено-оклюзійним захворюванням артерій нижніх кінцівок, 4 (9,5%) пацієнти із неспецифічним запальним захворюванням артерій нижніх кінцівок, 9 (21,4%) пацієнтів із тромбоемболією артерій нижньої кінцівки, 5 (11,9%) пацієнтів із інтрапроцедуральним тромбозом артерій нижньої кінцівки. До субгрупи інтрапроцедуральних тромбозів увійшли результати лікування пацієнтів із стено-оклюзійним ураженням, тромбоз у яких, виник при проведенні ендоваскулярного втручання, що потребувало проведення подальшої тромболітичної терапії для реваскуляризації нижньої кінцівки та відновлення прохідності артерій відтоку.
Кінцевими точками для оцінки результатів дослідження були: настання ретромбозу ділянки реваскуляризації, збереження нижньої кінцівки, необхідність проведення ампутації. Ретромбози, що виникали після 2 місячного терміну не оцінювали, як кінцеву точку, оскільки це було ускладнення хронічної ішемії нижньої кінцівки та потребувало відповідних терапевтичних заходів.
Аналіз результатів показав, що у групі пацієнтів із відкрити методами оперативних втручань – 17 осіб, ретромбоз виник у 10 (58,8%) пацієнтів р=0,037, а необхідність проведення ампутації у 6 осіб (35,3%) р=0,017. Відповідно встановлено, що ризик ампутації у пацієнтів, у яких застосовували відкриті хірургічні втручання достовірно вищий RR-4,127.
У групі пацієнтів із тромбозом артерій нижньої кінцівки обумовленим неспецифічним запальним захворюванням артерій – 15 осіб, при проведенні тромболітичної терапії ретромбозу сегменту реконструкції не було р=0,009 та досягнуто збереження нижньої кінцівки у 100% випадків.
Серед пацієнтів (40 осіб), яким проводили КСТТ, як монометод чи у складі ендоваскулярного втручання ретромбоз виник у 11 (26%) пацієнтів, визначено достовірну відмінність у частоті настання ретромбозу в порівнянні із групою ендоваскулярних та відкритих втручань р=0,025. Також збереження нижньої кінцівки досягнуто у 40 (93%) пацієнтів р=0,035.
При проведенні КСТТ, як монометоду – 17 спостережень, ретромбоз виник у 6 (35,3%) пацієнтів, а необхідність проведення ампутації була у 1 (5,9%) спостереженні. Достовірного зниження частоти настання ретромбозу чи ампутації в порівнянні із усіма іншими втручаннями не виявлено.
У групі пацієнтів, яким проводили ендоваскулярні втручання із тромболітичною складовою – 26 осіб, ретромбоз виник у 6 (23%) спостереження р=0,033. Збереження кінцівки досягнуто у 24 (92,3%) р=0,181.
Проведено субаналіз групи ендоваскулярного лікування, що поєднували із КСТТ. Встановлено, що у пацієнтів, яким після завершення проведення КСТТ, виконували ЧТА причинних стенозів та оклюзій – 17 пацієнтів, частота ретромбозів була достовірно нижчою р=0,003 та не перевищувала 5.9%. Необхідності проведення ампутації у пацієнтів даної групи не було р=0,051 (виявлено тенденцію до зниження частоти).
