Дисертація присвячена дослідженню права громадянина на альтернативну (невійськову) службу, що транслюють зміст такого. В ході дослідження визначено, що право громадян на заміну військової служби альтернативною (невійськовою) службою відноситься до особистих прав та є складовим елементом правового статусу людини і громадянина, що отримало правове закріплення в демократичному суспільстві. Вказується, зміст такого конституційного статусу становлять права й обов'язки, які представлені й гарантовані всім і кожному громадянину Основним законом в ході реалізації права на заміну військової служби альтернативною (невійськовою) службою.
Визначено, сутність конституційного права громадян на заміну військової служби альтернативною (невійськовою) службою полягає в можливості громадянина не з примусу, а відповідно до його переконань обирати невійськову службу. Юридичне значення права на заміну військової служби альтернативною службою з погляду реалізації свободи думки, свободи совісті та свободи віросповідання означає дозволене і гарантоване законами держави право громадян відповідно до своїх переконань і ставлення до релігії проходити замість військової служби цивільну службу, не пов'язану з носінням і застосуванням зброї.
В ході дослідження визначено, громадяни, які користуються правом на заміну військової служби, за своєю сутністю мають на меті сприяти у досягненні певного соціального блага - виконувати покладений на них обов'язок із захисту Вітчизни, але в іншій формі, яка уможливлює їм не вступати не тільки у внутрішню суперечність зі своєю совістю, не ламаючи підвалин свого внутрішнього духовного світу, але й не вступати у суперечність з органами державної влади вході реалізації свого права на свободу світогляду та віросповідання. Конституційний обов'язок громадян щодо захисту Вітчизни, передбачає декілька форм виконання: виконання обов’язку щодо захисту Вітчизни у формі реалізації права на спротив недемократичному правлінню, яке посягає на засади конституційної демократії; виконання обов’язку щодо захисту Вітчизни у формі проходження військової служби за призовом; виконання обов’язку щодо захисту Вітчизни у формі проходження альтернативної цивільної (невійськової) служби. Альтернативна цивільна служба має в собі ознаки або властивості двох різних правових конструкцій, як, з одного боку, суб'єктивного права, а з іншого - юридичного обов'язку громадянина. Обов'язок проходження альтернативної цивільної служби можна порівняти з обов'язком щодо виконання військового обов'язку. Кожен з обов'язків є вимогою, які пред'являються до людини і громадянина і пов'язані з необхідністю її участі в забезпеченні інтересів суспільства, держави.
В результаті аналізу чинного українського та міжнародного законодавства визначено, що право на альтернативну цивільну службу є конституційне право на заміну одного з конституційних обов'язків іншим конституційним обов'язком. Іншими словами, право людини полягає у виборі між обов'язками, без яких не можливе функціонування в тому числі права на альтернативну (невійськову) службу. Реалізація цього права передбачає можливість вибору виконання громадянами обов’язку перед державою в тому числі і щодо захисту Вітчизни, але у сферах, не пов'язаних з армією, прийняттям присяги та використання зброї.
