Об’єктом дослідження є правовідносини, що виникають у сфері корпоративного управління юридичними особами корпоративного типу, зокрема у процесі діяльності загальних зборів учасників (акціонерів). Мета дисертаційного дослідження полягає у формулюванні теоретичних засад і правових механізмів удосконалення інституту загальних зборів учасників (акціонерів) юридичних осіб корпоративного типу з урахуванням європейських стандартів, гармонізованих до національної правової системи. У процесі виконання даного дослідження використано сукупність загальнонаукових (історичний, діалектичний, логіко-семантичний, формально-логічний, системно-структурний) і спеціально-юридичних методів (порівняльно-правовий, техніко-юридичний, спеціально-юридичний). Наукова новизна отриманих результатів обумовлена тим, що в дисертаційній роботі сформульовано наступні положення, висновки й пропозиції. Уперше: 1)обґрунтовано авторську позицію щодо усунення нормативної неузгодженості загальноцивілістичного та спеціального підходів у визначенні компетенції загальних зборів акціонерів;2) обґрунтовано необхідність законодавчого закріплення окремих строків у межах удосконалення правового механізму проведення загальних зборів та оскарження рішень останніх; 3) внесено пропозицію щодо вдосконалення правового регулювання інституту заочного голосування на загальних зборах учасників шляхом обґрунтування доцільності закріплення альтернативи нотаріальному посвідченню подання електронного документа, підписаного КЕП учасника, що сприятиме спрощенню та цифровізації процедур корпоративного управління без зниження рівня правової визначеності та захисту прав учасників;4) запропоновано новий підхід до фінансування загальних зборів акціонерів, скликаних з ініціативи акціонерів, які володіють пакетом акцій від 5 %;5) доведено доцільність закріплення на законодавчому рівні норм, що прямо визначають правові наслідки недійсності рішень загальних зборів та момент настання останніх залежно від їх категорії: для нікчемних рішень – автоматична недійсність правочинів, вчинених на їх підставі; для оспорюваних – можливість визнання правочинів недійсними лише за умови доведення недобросовісності контрагента. Удосконалено: 1) науковий підхід до розуміння загальних зборів учасників (акціонерів) як центрального органу корпорації, через який реалізується її цивільна дієздатність, з урахуванням меж, визначених виключною компетенцією інших органів управління та контролю з метою забезпечення більш ефективного балансу інтересів усіх учасників корпоративних правовідносин;2) дефініцію рішення загальних зборів учасників (акціонерів) як індивідуального ненормативного акту, що має самостійний характер і обов’язкову силу для суб’єктів корпоративних правовідносин, шляхом розкриття його правової природи в аспекті поширення впливу не лише на внутрішні корпоративні відносини, а й на взаємовідносини з третіми особами;3) пропозицію впровадження в українське корпоративне право інституту повторних загальних зборів зі зниженим кворумом; 4) пропозицію щодо визначення підстав для застосування скороченої процедури скликання позачергових загальних зборів акціонерів. Набули подальшого розвитку:1) позиція щодо закріплення єдиного підходу до термінології «органи управління» та «органи товариства»; 2) позиція щодо удосконалення інституту представництва на загальних зборах учасників товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю шляхом конкретизації механізмів відкликання та заміни представника, запровадження обов’язку повідомлення про конфлікт інтересів, а також закріплення права учасника надавати представнику чіткі інструкції щодо голосування з питань порядку денного; 3) аргументація щодо незалежності розміру частки учасника у статутному капіталі від можливості оскарження рішень загальних зборів, що відповідає принципу рівності учасників та гарантує реальність корпоративних прав усіх учасників; 4) класифікація підстав недійсності рішень загальних зборів на безумовні (нікчемні) та умовні (оспорювані), що дозволяє чітко визначати спосіб захисту порушених прав учасника, акціонера при конкретному виді порушення, правові наслідки оскарження таких рішень та забезпечувати баланс між корпоративними правами учасників, акціонерів та стабільністю цивільного обороту компанії. Практичне значення роботи полягає у тому, що сформульовано та обґрунтовано комплексну концепцію удосконалення правового регулювання діяльності загальних зборів, що передбачає: системну гармонізацію норм Цивільного кодексу України та спеціального законодавства у частині визначення компетенції загальних зборів; розбудову цифрової інфраструктури для проведення електронних і дистанційних форм зборів; уніфікацію строків та процедур скликання, повідомлення і голосування; нормативне закріплення категорій та наслідків недійсності рішень загальних зборів; адаптацію механізмів корпоративного управління до умов одно- та дворівневої систем управління; імплементацію європейських підходів до захисту прав акціонерів та учасників.
