Дисертація присвячена комплексному дослідженню трансформації та адаптації естетики сюрреалізму у візуальних практиках кінця XX – першої чверті XXI століття, особливо в умовах цифрової культури. Актуальність теми дослідження обумовлена необхідністю комплексного осмислення феномену сюрреалізму, який, вийшовши за межі історичного авангардного руху, продовжує функціонувати як наскрізна естетична парадигма у візуальній культурі кінця ХХ–ХХІ століття. Сюрреалізм, що протиставляє себе традиційним наративним принципам, вирізняється продукуванням незвичного, дивного й абстрактного, що стимулює людину до переосмислення власної позиції у світі та виходу за межі раціональних норм. В умовах тотальної цифровізації, гіпервиробництва контенту та панування алгоритмічної логіки, сюрреалістичні прийоми трансформувалися зі засобу елітарної художньої рефлексії на універсальну мову масової комунікації, що вимагає розробки нових концептуальних моделей для її опису.
Мета дослідження полягає у виявленні та аналізі естетичних практик і технологічних трансформацій сюрреалізму у візуальній культурі кінця ХХ – ХХІ століття. Досягнення поставленої мети зумовило виконання низки завдань, серед яких: теоретико-методологічне обґрунтування концепції сюрреалізму як трансмедіальної парадигми; встановлення комплексу естетичних і медіаспецифічних закономірностей його еволюції; удосконалення періодизації тенденцій сюрреалізму; обґрунтування та введення в науковий обіг нових естетичних моделей – «неосюрреалізму», «массюрреалізму» та «попсюрреалізму»; встановлення механізмів сучасної рецепції сюрреалістичних образів; характеристика впливу цифрових технологій на візуальну логіку напряму.
Дисертація розкриває сутність еволюції сюрреалізму на основі комплексного, трансмедіального, компаративного та структурно-логічного підходів, що дозволило отримати такі результати, які виступають як положення наукової новизни: удосконалено періодизацію тенденцій сюрреалізму в аудіовізуальних практиках ХХ – першої чверті ХХІ століття, яка чітко корелює з трьома основними напрямами його практики: авангардний етап (1920–1960-ті рр.) – класичний сюрреалізм; постмодерністський етап (1970–1990-ті рр.) – неосюрреалізм; цифровий етап (2000–2020-ті рр.) – массюрреалізм і попсюрреалізм. Ця періодизація відображає зсуви в онтології художнього образу, статусі авторства (від автороцентричної моделі до алгоритмічно- та споживацько-орієнтованих практик) та механізмах культурного функціонування. Вперше обґрунтовано та введено в науковий обіг концептуально нові естетичні моделі, що утворюють системну класифікацію:
«неосюрреалізм» – як постмодерністська рефлексія на класичну спадщину, що використовує нові технологічні можливості (комп’ютерний монтаж, складні спецефекти) для актуалізації мотивів сновидної логіки та психологічної глибини (Д. Лінч, М. Гондрі); «массюрреалізм» – як тип цифрової візуальності, що тяжіє до алгоритмічної серійності та гіпервиробництва образів, де авторська інтенція послаблюється, а образ існує як матриця нескінченних варіацій, підпорядкована логіці платформ (вірусний контент, люксова реклама); «попсюрреалізм» – як стиль синтезованої масової естетики, що адаптує сюрреалістичні парадокси до популярної культури, надаючи їм видовищності та миттєвої комунікативності (Е. Йоханссон, Н. Найт), перетворюючи парадокс із травматичного на привабливий елемент масового досвіду. Встановлено комплекс естетичних і медіаспецифічних закономірностей еволюції сюрреалізму, що доводять стійкість інваріантних образних структур (парадокс, монтаж, зміщення реальностей, автоматизм форми) у фотографії, кіно та цифрових медіа, незалежно від домінантного технологічного середовища.
Доведено, що практики неосюрреалізму, массюрреалізму та попсюрреалізму зберігають рефлексивний потенціал, але реалізують його по-різному: від глибинної індивідуальної рефлексії в кінофільмах до короткочасної емоційної та ідентичністної реакції в медіа-арті та рекламних відеороликах. Визначено, що меметичність і використання сюрреалістичних образів для самопрезентації в соціальних мережах є ключовими маркерами сучасної рецепції.
Теоретичне значення роботи полягає в систематизації та уточненні понятійно-категоріального апарату культурології й розробці трансмедіального підходу, що збагачує методологічну базу медіа-досліджень. Практичне значення полягає у можливості використання результатів: у навчальній діяльності для формування курсів з історії та теорії візуальної культури, медіа-мистецтва; у практиці аудіовізуального виробництва (кінематографії, реклами, гейм-дизайну) для осмисленого використання сюрреалістичних прийомів.
Ключові слова: сюрреалізм, неосюрреалізм, массюрреалізм, попсюрреалізм, візуальна культура, медіа-арт, цифрова трансформація, трансмедіальність, естетичні практики.
