У дисертаційній роботі викладені матеріали щодо дослідження фармакодинамічної взаємодії імуносупресорів синтетичного та біологічного походження Метотрексату, Лефлуноміду та Енбрелу з нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗП), різними за селективністю до ізоформ циклооксигенази (ЦОГ) Диклофенаком і Целекоксибом на тлі експериментального ревматоїдного артриту, індукованого повним адʼювантом Фрейнда. За результатами проведених досліджень встановлено, що за ад’ювантного артриту Диклофенак, на відміну від усіх інших препаратів, викликав загибель 31% тварин за самостійного застосування. За комбінованого застосування Диклофенаку з Метотрексатом та Диклофенаку з Енбрелом зареєстрована загибель 33% та 13% щурів відповідно, тоді як за його комбінованого застосування з Лефлуномідом загибелі тварин не відзначалося. Імуносупресор Енбрел сприяв зменшенню кількості загиблих щурів, а Лефлуномід взагалі усував негативний ефект Диклофенаку.
Диклофенаку властива суттєва знеболювальна дія його протибольова активність коливалася від 30% до 63% у різні фази розвитку ад’ювантного артриту. Целекоксиб проявляв знеболювальний ефект лише у гострий період та на початку маніфестації ад’ювантного артриту. Лефлуномід проявляв знеболювальну дію, свідченням чого було суттєве підвищення порогу больової чутливості та його протибольова активність – (34,4-102)% у білих щурів за різних фаз розвитку ад’ювантного артриту. Протибольова активність Енбрелу та Метотрексату реєструвалася лише у гострий період ад’ювантного артриту і становила (102-192)% та (35-60)% відповідно. Диклофенак та Целекоксиб потенціювали знеболювальні ефекти Лефлуноміду та Метотрексату, про що свідчило суттєве зростання протибольової активності, що дозволило констатувати доцільність їхнього комбінованого застосування з будь-яким з досліджуваних НПЗП у всі періоди розвитку патологічного процесу. За взаємодії кожного з НПЗП з Енбрелом відзначався антагонізм щодо знеболення, що унеможливлює рекомендацію про комбіноване застосування останнього з будь-яким з НПЗП з метою подолання больової реакції на тлі ад’ювантного артриту.
Диклофенак проявляв значну протинабрякову активність у всі фази розвитку ад’ювантного артриту, протинабрякова дія Целекоксибу була значно нижчою за дію Диклофенаку у гострий період та аналогічна за ступенем до активності Диклофенаку в інші фази розвитку ад’ювантного артриту. Лефлуноміду, на відміну від Метотрексату, притаманна висока протинабрякова активність у гострий період та період маніфестації запального процесу, Енбрелу – здатність посилювати набряк кінцівок у гострий період та у фазу генералізіції ад’ювантного артриту. Метотрексат не впливав на антиексудативну дію Целекоксибу та зменшував протизапальний ефект Диклофенаку, що свідчить про їхні антагоністичні відносини.
Диклофенак проявляв гіпотензивну активність у періоди генералізації та згасання ад’ювантного артриту. Лефлуномід та Енбрел за самостійного застосування призводили до суттєвого, аналогічного за ступенем, зниження артеріального тиску у період генералізації патологічного процесу. Метотрексат призводив до розвитку гіпертензії у періоди маніфестації та згасання ад’ювантного артриту. Диклофенак усував прогіпертензивний ефект Метотрексату, не впливав на рівень артеріального тиску за комбінованого застосування з Лефлуномідом та призводив до суттєвого підвищення артеріального тиску за комбінованого застосування з Енбрелом. Взаємодія Целекоксибу з Метотрексатом призводила до суттєвого взаємного посилення гіпертензивної активності. Комбіноване застосування Целекоксибу з Енбрелом не призводило до суттєвих змін артеріального тиску. Диклофенак та Целекоксиб зменшували позитивну хронотропну дію синтетичних імуносупресорів, значно впливали на негативний хронотропний ефект Енбрелу, убезпечуючи від розвитку брадикардії.
НПЗП, різні за селективністю до ЦОГ, і імуносупресори різного походження не усували повною мірою симптоми ураження СОШ. Найбільш уразливими агентами щодо слизової оболонки шлунка на тлі ад’ювантного артриту були Диклофенак, Целекоксиб і Метотрексат у різні фази ад’ювантного артриту як за самостійного застосування кожного з препаратів так і за комбінованого застосування цитостатика з кожним з НПЗП. Найбезпечнішим щодо впливу на слизову оболонку шлунка було комбіноване застосування кожного з НПЗП з Лефлуномідом у всі фази ад’ювантного артриту, і з Енбрелом у періоди генералізації та згасання запального процесу.
Експериментально доведена ефективність/неефективність препаратів щодо знеболення та антинабрякової дії за комбінованого застосування кожного із досліджуваних НПЗП з кожним з імуносупресорів. Надано порівняльний аналіз побічної дії Диклофенаку, Целекоксибу, Лефлуноміду, Метотрексату та Енбрелу за самостійного тривалого застосування, а також визначені кардіо- та гастротоксичні ефекти за комбінованого використання НПЗП з імуносупресорами на тлі ад’ювантного артриту.
