Данилюк В. П. Українське ігрове кіно як чинник консолідації суспільства та утвердження громадянської ідентичності

Дисертація присвячена комплексному дослідженню функціонування сучасного українського ігрового кіно як стратегічного ресурсу консолідації суспільства та ключового чинника утвердження громадянської ідентичності. Актуальність теми зумовлена розривом між стрімкою еволюцією національного кінематографа та рівнем його теоретичного осмислення в культурологічному дискурсі. Упродовж визначального десятиліття (2014– 2025 рр.) вітчизняний екранний простір трансформувався під впливом екзистенційних викликів, перетворившись із сфери розваг на інструмент деколонізації пам’яті та мобілізації культурних символів. Аргументовано, що в контексті сучасного націєтворення саме воєнні та історико-драматичні стрічки періоду 2014–2025 років постають як найбільш ефективний інструмент артикуляції громадянської суб’єктності; встановлено, що через рефлексію тем героїзму та опрацювання колективних травм вони забезпечують формування ціннісних орієнтирів політичної нації. Використання концепції «проєктної ідентичності» (М. Кастельс) дало змогу розкрити закономірності формування національного кіноканону як дієвого ресурсу ціннісної консолідації та зміцнення культурного суверенітету держави в умовах соціальних зламів. Визначено, що українське ігрове кіно функціонує як багаторівневий механізм формування ідентичності: через наративну інтерпретацію травматичного досвіду воно забезпечує перетворення хаотичних подій у зв’язний національний наратив. Уточнено роль кінематографа у процесах деколонізації свідомості, де через руйнування імперських стереотипів утверджується автентична суб’єктність. Аргументовано, що в умовах екзистенційних викликів фільми постають символічними «місцями пам’яті», які трансформують індивідуальний досвід свідків у тривалу культурну пам’ять, моделюючи майбутній соціокультурний ландшафт України. У Висновках узагальнено результати дослідження, підбито підсумки щодо ролі ігрового кіно у зміцненні суспільної єдності та сформульовано теоретичні й практичні рекомендації для подальшого використання кінематографічного ресурсу в системі утвердження громадянської ідентичності України. Зокрема, доведено, що українське ігрове кіно (2014– 2025 рр.) остаточно трансформувалося з естетичного об’єкта у стратегічний ресурс «м’якої сили», що забезпечує соціокультурну стійкість та деколонізацію пам’яті через формування «проєктної ідентичності». Виявлено, що ключовим механізмом консолідації є еволюція екранного героя від архетипу «жертви» до постаті «відповідального громадянина», що стимулює перехід суспільства від пасивної адаптації до свідомої соціальної дії. Аргументовано тривимірну систему впливу кіно на суспільство: символічне конструювання (створення нових сенсів), механізми психологічної терапії (перетворення травми на солідарність) та інституційний ефект (конвертація естетичного капіталу в міжнародну адвокацію національних інтересів). Уточнено, що міжнародне визнання вітчизняного кінопродукту на фестивалях класу «А» виконує функцію «дзеркала успіху», яке зміцнює внутрішню самоповагу та колективну гідність української політичної нації. Аргументовано, що синергія державної підтримки та професійної консолідації кіноспільноти створює когнітивний бар’єр проти ворожих наративів, інтегруючи українські смислові конструкти в європейський культурний ландшафт. Відзначено, що представлене дослідження створює теоретичне підґрунтя для подальших наукових розвідок у галузі культурології та кінознавства. Перспективним напрямом визначено поглиблення аналізу рецепції кіноконтенту через залучення емпіричних даних щодо сприйняття екранних образів різними соціальними групами (ветеранами, ВПО). Наголошено на доцільності здійснення компаративного аналізу стратегій використання кінематографа в інших постконфліктних суспільствах для виявлення універсальних патернів подолання травми. Акцентовано увагу на необхідності розширення дослідницького фокусу на масові жанри (комедія, анімація) як інструменти запобігання «емоційній втомі» глядача та вивчення інституційних умов кіновиробництва як чинника формування глобального іміджу держави. Ключові слова: сучасне українське ігрове кіно історико-драматичного жанру; суспільна консолідація; громадянська ідентичність; деколонізація культури; наративні стратегії; ідентифікаційні моделі; колективна травма; державна культурна політика; культурна дипломатія.