Поліщук В. С. Удосконалення та патогенетичне обґрунтування комплексного методу лікування при дентальній імплантації у хворих з хронічним захворюванням гепатобіліарної системи (експериментально-клінічне дослідження).

У теперішній час зубна імплантація є широко розповсюдженим та ефективним методом лікування пацієнтів з дефектами зубних рядів. При цьому хірургічний етап відновлення дефектів зубних рядів супроводжується цілою низкою ускладнень, що призводять до відторгнення імплантатів зубів. Метою роботи було поліпшити ефективність комплексного лікування хворих при дентальній імплантації на фоні порушення функції гепатобіліарної системи шляхом використання гепатопротекторів та остеопротекторів в якості медикаментозного супровода, зменшуючи кількість ускладнень. Для досягнення поставленої мети та визначення пріоритетних цілей з метою отримання наукової новизни та практичних результатів нами було проведено експериментальне та клінічне дослідження. Експериментальне дослідження включало дві серії дослідів. В першій серії – досліджувалися параметри гострої токсичності препарату остеогенону у інтактних щурів шляхом перорального внутрішньошлункового введення різної дози остеогенону при цьому тварин ізолювали та обмежували у вільному доступі до їжі без обмеження доступу до питної води. Ці обмеження діяли чотири години після введення препарату. Надалі тварин залишали у звичайних умовах. В другій серії дослідів всі щурі – були поділені на 4 групи. Перша група – контрольна (n=7) – включала щурів, без патології гепатобіліарної системи, яким проводилась дентальна імплантація без зовнішнього медикаментозного впливу. Друга група – дослідна (n=7) – включала щурів, яким моделювали хронічний токсичний гепатит та проводилась дентальна імплантація без зовнішнього медикаментозного впливу. Третя група – порівняння (n=7) – включала щурів, яким моделювали хронічний токсичний гепатит та проводилась дентальна імплантація і проводилося лікування гепатопротекторним препаратом урсохол в дозі 80 мг/кг. Четверта група – основна (n=7) – включала щурів, яким моделювали токсичний гепатит та проводилась дентальна імплантація з медикаментозним гепатопротекторним супроводом урсодезоксихолієва кислота в дозі 80 мг/кг та остеогенон в дозі 180 мг/кг. Клінічно було обстежено та проліковано 39 хворих з частковою адентією зубів верхньої та нижньої щелепи. Iз них 21 хворих з частковою адентією на нижній щелепі бокової групи зубів та 18 хворих з частковою адентією верхньої щелепи бокової групи зубів. Вік хворих складав від 21 до 55 років, 20 пацієнтів були чоловічої статі, а 19 – жіночої. В процесі дослідження всі пацієнти були поділені на 3 групи: контрольна (12 хворий) – включала пацієнтів без супутньої, котрим було проведено операцію по встановленню зубних імплантатів та отримували стандартну схему лікування; порівняння (12 хворих)– включала пацієнтів, які мали патологію гепатобіліарної системи, котрим було проведено операцію по встановленню зубних імплантатів, та отримували стандартну схему лікування; основна (15 хворих) – включала пацієнтів, які мали патологію гепатобіліарної системи, котрим було проведено операцію по встановленню зубних імплантатів, а також проводили призначення медикаментозного супроводу у вигляді стандартної схеми лікування та нами запропонованої – урсохол 250 мг – по 1 капсулі 3 рази на добу (за 2 тижні до операції, та 2 тижні після операції) та остеопротектор – остеогенон по 1 таблетці 2 рази на добу протягом 1 місяця (за 2 тижні до проведення операції, та 2 тижні після операції). В результаті проведеного дослідження був проведений порівняльний аналіз ефективності дентальної імплантації у пацієнтів з патологією гепатобіліарної системи без використання остео- та гепатотропних препаратів та з застосуванням розробленої нами схеми комплексного медикаментозного супроводу у пацієнтів з патологією печінки. В цілому ускладнення при зубній імплантації у пацієнтів без патології соматичного стану знаходяться в межах 16,7%. Із них було зареєстровано у 8,3% розходження країв рани та у 8% було діагностовано нагноєння післяопераційної рани. У пацієнтів групи порівняння ускладнення було зареєстровані у 33,3% пацієнтів. Із них у 8,3% зустрічалися розходження країв рани, також у 8,3% – нагноєння післяопераційної рани, 8,3% – переімплантит і також 8,3% – дезінтеграція зубних імплантатів. Патологія гепатобіліарної системи негативно впливає на інтеграцію дентальних імплантатів та виникнення ускладнень. Кількість пацієнтів у яких реєструвалися ускладнення збільшувалося з 16,7% до 33,3%, та кількість ускладнень, в залежності від встановлених імплантатів збільшується у спостережених другої групи з 5,9% до 19,2%. У оперованих основної групи кількість пацієнтів у яких реєструвалися ускладнення зменшився з 33,3% до 20% та наближався до показників контрольної групи, при цьому зменшувалась кількість ускладнень 19,2% до 9,4% в залежності від кількості встановлених зубних імплантатів. Отримані показники ускладнень основної групи показують достовірно позитивний вплив медикаментозного супроводу з використанням гепато- та остеопротекторних препаратів на приживлення та остеоінтеграцію дентальних імплантатів у хворих на тлі патології гепатобіліарної системи.