Дисертаційне дослідження присвячене розробленню та обґрунтуванню оригінальної методики формування медіаграмотності учнів у процесі вивчення української мови і літератури на основі результатів педагогічного експерименту.
Актуальність дослідження зумовлена викликами сучасної української освіти в умовах упровадження реформи Нової української школи, стрімкого розвитку цифрових технологій та потреби у формуванні медіаграмотної особистості, здатної до критичного мислення, емоційної стійкості й відповідальної взаємодії з інформацією, особливо в умовах гібридної війни. Освітня галузь мови і літератури розглядається як потужна платформа для формування медіаграмотності, оскільки поєднує мовні, культурні, світоглядні та моральні компоненти.
У першому розділі обґрунтовано теоретичні засади формування медіаграмотності учнів та проаналізовано вітчизняні й зарубіжні наукові підходи до медіаосвіти. Уточнено ключові поняття медіаосвіти (медіаграмотність, медіакомпетентність, медіакультура, медіапростір, медіаінструменти й технології), виявлено термінологічні неузгодженості. Конкретизовано поняття медіаграмотності в процесі вивчення української мови і літератури. Визначено чотири структурні компоненти медіаграмотності учнів (комунікаційний, усвідомлювальний, експресивний та експлуатаційний) і відповідні медіавміння. Охарактеризовано психолого-педагогічні умови формування медіаграмотності учнів 5–6 класів з урахуванням вікових особливостей молодших підлітків.
У другому розділі представлено й обґрунтовано оригінальну методичну систему формування медіаграмотності на уроках української мови і літератури в 5–6 класах. Методика ґрунтується на інноваційних принципах і нестандартних підходах до навчання, адаптованих до вимог Нової української школи. Вона інтегрує загальнодидактичні, предметні та медіаосвітні принципи з особливим акцентом на емоційно-ціннісний компонент. Запропоновано систему нетрадиційних типів уроків і авторських вправ, зокрема етичні, емоційні, філософські та естетичні уроки (урок-мудрість, урок-співчуття, урок-совість, урок-натхнення тощо). Такі формати сприяють розвитку критичного аналізу медіатекстів, розпізнаванню маніпуляцій, формуванню морально-емоційних компетентностей, творчості та рефлексивного мислення.
У третьому розділі висвітлено організацію та результати педагогічного експерименту, спрямованого на перевірку ефективності запропонованої методики. Виокремлено три рівні сформованості медіаграмотності (базовий, середній і високий) за інформаційним, діяльнісно-творчим та ціннісно-емоційним критеріями. Результати експерименту засвідчили істотне підвищення рівня медіаграмотності учнів експериментальної групи порівняно з контрольною. Методика позитивно вплинула на навчальну мотивацію, комунікативну активність, творче самовираження учнів і психологічний клімат у класі.
Дослідження підтверджує ефективність і практичну цінність запропонованої методики та обґрунтовує доцільність її системного впровадження у процес навчання української мови і літератури в 5–6 класах. Перспективи подальших досліджень пов’язані із застосуванням методики в інших освітніх галузях, позакласній та позашкільній діяльності, системі підготовки педагогічних кадрів, громадських медіаосвітніх ініціативах і цифровому інформаційному середовищі.
