Дисертація є першим у вітчизняній юридичній науці монографічним дослідженням правового регулювання діяльності онлайн-платформ на внутрішньому ринку Європейського Союзу, у межах якого здійснено системну класифікацію зобов’язань, накладених на цифрових гейткіперів, проаналізовано механізми імплементації положень Акту про цифрові ринки та сформульовано пропозиції щодо удосконалення українського законодавства у сфері цифрових послуг з урахуванням європейського досвіду.
Обґрунтовано актуальність формування ефективної системи правового регулювання діяльності онлайн-платформ на внутрішньому ринку Європейського Союзу, запровадження прозорих механізмів контролю за поведінкою цифрових гравців, забезпечення рівних умов доступу до цифрового ринку, а також гармонізації національного законодавства з європейськими стандартами, що є ключовим елементом євроінтеграційного курсу України та необхідною умовою її цифрової та економічної безпеки.
У дисертації здійснено комплексний доктринальний аналіз становлення та еволюції правового регулювання діяльності онлайн-платформ з урахуванням трансформації нормативної бази у сфері цифрових послуг, викликаної стрімким розвитком платформної економіки, алгоритмічного управління та штучного інтелекту. Аргументовано, що традиційне конкурентне законодавство виявилося недостатнім для ефективного реагування на виклики цифрової епохи, що зумовило потребу в розробці спеціальних регуляторних інструментів, зокрема Акту про цифрові ринки.
У межах дослідження обґрунтовано, що регуляторна стратегія Європейського Союзу базується на людиноцентричному та правозахисному підході, який поєднує захист фундаментальних прав, забезпечення прозорості цифрового середовища та стимулювання інноваційного розвитку. Запропоновано трактування ключових понять, таких як «цифрова послуга», «онлайн-платформа», «гейткіпер», «основна послуга платформи» та «цифровий правопорядок», що дозволяє сформувати системну модель правового регулювання онлайн-платформ.
У дисертації також виявлено основні ризики та обмеження чинної нормативної архітектури, що зумовлено правовою складністю, асиметрією доступу до даних, антиконкурентною поведінкою цифрових гігантів та технологічною динамікою. На основі порівняльного аналізу моделей цифрового регулювання США, Китаю та Європейського Союзу сформульовано висновки щодо унікальності європейського підходу, який поєднує ex ante і ex post механізми забезпечення цифрової справедливості.
Здійснено системний аналіз функціонального призначення зобов’язань, накладених на онлайн-платформи зі статусом гейткіпера відповідно до Акту про цифрові ринки. Узагальнено доктринальні підходи до розмежування позитивних і негативних зобов’язань, досліджено їхню регуляторну логіку, зв’язок із принципами ex ante контролю та особливості імплементації в умовах динамічного цифрового середовища.
Аргументовано, що класифікація зобов’язань на позитивні та негативні є концептуально важливою для розуміння архітектури цифрового регулювання в Європейському Союзі. Негативні зобов’язання виконують функцію запобігання зловживанням ринковою владою, тоді як позитивні є проявом нової парадигми цифрового права і мають проактивний характер, спрямований на створення умов для відкритої конкуренції, технологічної сумісності та інноваційного розвитку.
У межах дослідження проаналізовано індивідуалізований підхід до визначення обсягу зобов’язань, залежно від типу основних послуг платформи, а також роль функції комплаєнсу як інструменту внутрішнього контролю за виконанням нормативних приписів. Особливу увагу приділено гнучкості регуляторного режиму Акту про цифрові ринки, що забезпечується механізмами призупинення, уточнення та адаптації зобов’язань у відповідь на структурні зміни цифрових ринків. Підкреслено, що звичайна законодавча процедура Європейського Союзу залишається єдиним легітимним способом модифікації переліку зобов’язань, що гарантує стабільність нормативної системи та верховенство права.
З’ясовано перспективи реалізації права Європейського Союзу у сфері регулювання діяльності онлайн-платформ, зокрема через призму інституційного механізму імплементації положень Акту про цифрові ринки, правових викликів його застосування на рівні держав-членів Європейського Союзу та можливостей адаптації європейського досвіду в українському правовому полі.
Аргументовано, що імплементація Акту про цифрові ринки відбувається в умовах багаторівневої взаємодії між Європейською комісією, іншими загальноєвропейськими інституціями та національними органами влади, що формує квазіцентралізовану модель правозастосування. Виявлено, що відсутність чітких меж між положеннями Акту про цифрові ринки та конкурентним правом Європейського Союзу, а також неоднорідність національних підходів до реалізації зобов’язань гейткіперів, створюють ризики правової фрагментації та ускладнюють досягнення регуляторної конвергенції на внутрішньому ринку.
