У дисертації вирішено актуальне наукове завдання, яке полягає в обґрунтуванні теоретичних засад та практичних рекомендацій щодо вдосконалення механізмів публічного управління в умовах стимулювання сталого розвитку регіону.
У першому розділі дисертаційної роботи «Теоретико-методологічні засади дослідження публічного управління сталим розвитком регіону» вивчено теоретичні засади публічного управління в умовах стимулювання сталого розвитку регіону; визначено механізми, принципи та інструменти публічного управління сталим розвитком регіону, з’ясовано їх роль у забезпеченні стійкості регіональних систем; навести досвід впровадження сталого регіонального розвитку в державах Європейського Союзу.
На основі системного узагальнення вітчизняних і міжнародних наукових джерел уточнено зміст категорії «сталий розвиток регіону» як багатовимірного процесу досягнення динамічної рівноваги між економічними, соціальними та екологічними складниками за умов постійних змін зовнішнього середовища. Узагальнено два провідні підходи – сталий розвиток як гармонізація продуктивних сил та сталий розвиток як здатність регіональної системи до відтворення стійкості та адаптації. Визначено, що публічне управління сталим розвитком регіону виступає інституційно організованим комплексом рішень, інструментів та регуляторних впливів, спрямованих на забезпечення довгострокової стійкості регіональної системи. Розглянуто методологічні основи ПУСРР, зокрема принципи
поліцентричності, субсидіарності, інклюзивності, стратегічного планування, результативності та багаторівневого врядування. Уточнено структуру теоретико-методологічної рамки дослідження, яка включає механізми, інституції, індикатори, суб’єктно-акторний склад системи управління, а також інструменти оцінювання результативності сталого розвитку. Сформовано теоретичний фундамент для подальшого аналізу інституційних механізмів, оцінювання ефективності політики та розроблення авторської моделі удосконалення ПУСРР.
У другому розділі дисертаційної роботи «Аналіз механізмів формування і реалізації публічного управління для стимулювання сталого розвитку регіону» проаналізовано механізми формування і реалізації державної політики для стимулювання сталого розвитку регіону; досліджено структуру нормативно-правового та організаційно-управлінського механізму публічного управління сталим розвитком регіону; проведено комплексний аналіз індикаторів локалізації ЦСР та оцінити ефективність публічного управління сталим розвитком регіонів на основі регіональних статистичних даних.
Здійснено дослідження механізмів державної політики сталого розвитку, включаючи стратегічні, нормативно-правові, організаційні, фінансово-економічні, інституційні, інформаційно-аналітичні та мотиваційні інструменти публічного управління. Доведено, що ефективність механізмів залежить від їх здатності забезпечувати баланс між економічними інтересами регіональних акторів, екологічними обмеженнями та соціальними зобов’язаннями держави. Проведено детальний аналіз нормативно-правового забезпечення ПУСРР, який виявив наявність розриву між цілями, завданнями та індикаторами стратегічних документів національного і регіонального рівнів; встановлено фрагментарність координації між рівнями влади та обмеженість відповідальності суб’єктів реалізації політики. Виявлено ключові прогалини у законодавчому регулюванні, що ускладнюють імплементацію ЦСР на місцевому рівні, а саме: відсутність синхронізованої системи індикаторів, недостатня цифровізація моніторингу, нечіткість механізмів міжвідомчої координації. На основі аналізу європейських практик, зокрема механізмів ЄС щодо регіонального розвитку, визначено можливості їх адаптації в Україні. Показано, що ключовими умовами успішності європейських моделей є децентралізація, сильні регіональні інституції, розвиток партнерства, впровадження інструментів територіальної стійкості, програмування розвитку на основі даних та активна участь громадян. Проведено оцінювання індикаторів локалізації ЦСР, що дало змогу виявити значну нерівномірність виконання регіональних орієнтирів та недостатню адаптивність політики до місцевих потреб. Встановлено серйозні структурні дисбаланси: нерівність доступу до базових послуг, слабкість соціального захисту, відсутність системного моніторингу розвитку громад, нерівномірність фінансових ресурсів.
