Дисертація є одним з перших в Україні комплексних змістовних
досліджень теоретичних та практичних аспектів адміністративно-правового
регулювання цифрової політики держави в умовах сучасних державотворчих
та глобальних змін. Наукові узагальнення та запропоновані висновки, що
формують результати дослідження, є вагомими для сучасного стану розвитку
науки адміністративного права. У процесі підготовки дисертаційного
дослідження з використанням сучасних методів та прийомів наукового
пізнання та із врахуванням результатів наукових здобутків, праць та підходів
учених-адміністративістів та інших науковців публічних галузей права
окреслено новітні підходи до розуміння тенденцій формування сучасної
цифрової політики України, проведено дослідження теоретико-правових та
історичних передумов формування цифрової політики держави,
проаналізовано основні технологічні інструменти цифровізації, застосовувані
при впровадженні новітніх підходів вдосконалення даної сфери відносин;
досліджено змістовну складову та специфічні ознаки глобальної цифровізації
як пріоритетний напрямок розвитку сучасної України; проаналізовано систему
суб’єктів публічного управління та адміністрування у сфері формування та
реалізації цифрової політики держави, проаналізовано їх повноваження та
функції; розглянуто та критично осмислено нормативно-правове забезпечення
цифровізаційної політики України, а також досліджено міжнародний досвід та
досвід ЄС у частині впровадження змін та трансформацій у цифрову політику
України, розглянуто перспективи впровадження необхідних та таких, що відповідають потребам часу, змін у цифрову політику та запропоновано
можливі шляхи реалізації даних нововведень.
У дисертації запропоновано авторське визначення цифрової політики
держави як цілеспрямованої діяльності суб’єктів публічної влади,
громадянського суспільства, представників бізнесу та інших учасників по
створенню умов, визначення напрямів, цілей, завдань, інструментів та
механізмів цифровізації з урахуванням стану розвитку держави та суспільства
для задоволення потреб усіх учасників суспільних відносин. Центральне місце
в системі об’єктів дослідження цифрової політики як комплексного утворення
займає цифровізація як процес перетворення моделей взаємодії учасників
правовідносин за допомогою інструментів оцифрування, які виступають
обов’язковим технічним аспектом даного процесу. У зв’язку з цим
пропонується розмежування понять «диджиталізація» та «цифровізація» та
розуміння їх співвідношення як спеціального та загального, що в свою чергу
означає наступне: цифровізація державної політики є можливою за умови
створення надійної та ефективної технічної, інфраструктурної системи, які по
суті реалізуються через диджиталізацію. Обґрунтовано, що державна політика
цифровізації не повинна тлумачитись як спрощення та оцифрування процесів
діяльності самої держави і суб’єктів влади, натомість – повинна бути
направлена на задоволення інтересів населення, суб’єктів господарювання та
розвитку різноманітних сфер відносин, що значно розширює її предмет та
розвиток відносин на рівнях «держава-громадяни», «держава-суб’єкти
господарювання». Разом з тим запропоновано цифровізацією як напрямом
державної політики вважати стратегічно передбачений комплекс заходів по
впровадженню в суспільні відносини диджиталізаційних процесів та
інструментів, створенню цифрової інфраструктури, побудови нового
комунікаційного середовища на основі цифрової інформації для досягнення
кінцевої мети – цифровізації суспільного життя, а цифровізацію державної
політики розуміти як процес впровадження цифровізаційних процесів за
умови наявності створеної цифрової інфраструктури, належного рівня
цифрових знань публічних суб’єктів, наявності цифрового простору та
цифрових інструментів тощо.
У межах дисертаційного дослідження з’ясовано, що до ознак цифрової
політики сучасної держави слід відносити: публічність, що означає основне
призначення такої політики у контексті «обслуговування» інтересів приватних
суб’єктів, опосередковуванні інтересів не лише держави, а й інших учасників
суспільних відносин; упорядкованість, законодавча визначеність, тобто
наявність нормативної основи та визначеного кола учасників суспільних
відносин, діяльність яких направлена на досягнення конкретних результатів;
кількісні та якісні вираження очікувань впровадження цифрової політики, які
відображені у стратегічних, програмних документах суб’єктів владних
повноважень; обов’язковість врахування контексту та цілей, очікуваних
результатів соціогуманітарної та економічної, інформаційної політик;
розмежування технічної та концептуальної складових державної політики;
обумовленість розвитком світового порядку, що робить її елементом
глобалізаційного процесу, особливості якого необхідно враховувати при
формуванні внутрішньої політики держав.
