Проблема зниження частоти післяопераційних ускладнень після панкреатодуоденектомії (ПД) є однією з найактуальніших у сучасній абдомінальній хірургії. Незважаючи на вдосконалення техніки втручання, смертність і захворюваність після ПД залишаються високими, насамперед через розвиток панкреатичної нориці (ПН), яка є провідним чинником летальних випадків і потребує повторних оперативних втручань. Найбільш складним етапом ПД є формування панкреатодигестивного анастомозу (ПДА). Незважаючи на багаторічний досвід, питання вибору оптимального типу ПДА залишається предметом наукової дискусії. Основними варіантами реконструкції є панкреатогастроанастомоз (ПГА) та панкреатоєюноанастомоз (ПЄА), кожен із яких має як переваги, так і потенційні ризики. Мета дослідження полягала у порівняльній оцінці ефективності ПГА та ПЄА при ПД із визначенням частоти післяопераційних ускладнень, особливостей перебігу післяопераційного періоду, функціональних результатів і впливу типу анастомозу на клінічний перебіг захворювання.
Дослідження виконано у форматі проспективного двоцентрового когортного дослідження без рандомізації. До нього включено 96 пацієнтів, яким у період з 2019 по 2023 рр. було виконано ПД з приводу доброякісної або злоякісної патології голівки ПЗ та периампулярної зони.
Оперативні втручання проводились у ДУ «Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О.О. Шалімова НАМН України» та ДУ «Національний інститут раку».
З метою об’єктивної оцінки результатів реконструктивного етапу ПД пацієнтів було розподілено на дві групи залежно від типу сформованого ПДА. Розподіл здійснювали за принципом чергування (quasi-randomized design), що забезпечувало приблизно рівне представлення хворих у кожній групі та мінімізувало ризик систематичної похибки. Водночас такий підхід не виключав впливу потенційних змішувальних факторів, що було враховано під час статистичного аналізу.
Критерії включення:
-дорослі пацієнти віком від 18 до 80 років;
-наявність захворювання ПДЗ без інвазії у магістральні судини та суміжні органи;
-відсутність супутньої хірургічної патології, яка могла б ускладнити післяопераційний перебіг;
-відсутність променевої та хіміотерапії до оперативного втручання.
Групи дослідження були репрезентативними та статистично порівнянними за основними клініко-демографічними показниками. Вірогідних відмінностей між ними не виявлено за статтю, віком, індексом маси тіла, а також за характером основного патологічного процесу (p>0,05).
В дослідження включено 96 пацієнтів віком від 35 до 74 років, середній вік становив 57,7 ± 10,5 років. Серед них – 41 (42,7%) чоловік і 55 (57,3%) жінок. Середній вік у основній групі становив 58,1 ± 9,8 років, тоді як у групі порівняння – 56,3 ± 11,0 років. Індекс маси тіла пацієнтів був 25,3 ± 0,7 кг/м² у основній групі та 26,3 ± 3,5 кг/м² у групі порівняння, що свідчить про відсутність статистично значущих розбіжностей (p>0,05).
З приводу злоякісних новоутворень ПД виконано 91 (94,7%) пацієнту, при доброякісній патології – 5 (5,2%).
Відповідно до шкали анестезіологічного ризику ASA, у 17 (18,5%) хворих стан оцінювався як ASA I, у 72 (78,3%) – ASA II, що відображає задовільний загальний соматичний статус більшості пацієнтів перед операцією.
Доопераційна біліарна декомпресія проводилась за наявності гіпербілірубінемії понад 200 мкмоль/л. Основним методом було транспапілярне стентування жовчних шляхів; у випадках неефективності цього методу застосовували антеградне дренування під ультразвуковою навігацією. У основній групі передопераційне дренування виконано у 30 (62,5%) пацієнтів, у групі порівняння – у 27 (56,2%) пацієнтів.
ПД виконували за класичною методикою Віппла, яка передбачала холецистектомію, пересічення загальної печінкової протоки, резекцію дистальної частини шлунка і початкової петлі тонкої кишки, пересічення ПЗ в ділянці перешийка та видаленням регіонарних лімфовузлів у межах стандартної лімфаденектомії.
У 2019 році в ДУ «Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О.О. Шалімова НАМН України» модифіковано та впроваджено власну методику формування ПГА на реконструкційному етапі при ПД (Державний реєстраційний номер 0624U000122). Дана методика була застосована у пацієнтів основної групи. У групі порівняння на реконструктивний етап застосовували ПЄА за принципом “протока-слизова”, тобто ізольованим вшиванням головної панкреатичної протоки у просвіт тонкої кишки з подальшою дворядною фіксацією паренхіми залози до серозно-м’язового шару тонкої кишки.
Середня тривалість оперативного втручання у основній групі становила 6,2 ± 0,19 год, у групі порівняння – 5,9 ± 0,97 год (p = 0,461), що не має статистично достовірної різниці. Показники інтраопераційної крововтрати також не відрізнялися суттєво: 321 ± 83,2 мл у основній групі та 303,9 ± 109,9 мл у групі порівняння (p = 0,932).
