Дисертація є самостійною завершеною науковою роботою,
комплексним дослідженням правових засад децентралізації в рамках
адміністративно-територіальної реформи в Україні.
Дисертаційну роботу присвячено науково-методологічним,
адміністративно-правовим і практичним аспектам децентралізації в рамках
адміністративно-територіальної реформи в Україні.
Визначено, що в основі децентралізації лежить така модель управління,
що ґрунтується на демократичних засадах чіткого розмежування повноважень
між центральними органами державної влади й органами місцевого
самоврядування, підвищення ступеня залучення жителів адміністративнотериторіальної одиниці первинного (базового) рівня до управління справами
громади (об’єднаної громади) та передання на місцевий рівень управління
виключних повноважень щодо вирішення усіх питань місцевого значення,
крім тих, що безпосередньо законом вилучені з відання органів місцевого
самоврядування базового рівня.
Доведено, що формування децентралізованої моделі публічного
управління можливе лише за умови утворення спроможних в економічному,
ресурсному, кадровому й іншому аспектах територіальних громад, які б були
здатними самостійно та під власну відповідальність, використовуючи
переважно власні бюджетні надходження, реалізовувати свої повноваження у
сфері управління справами місцевого значення.
Обґрунтовано, що проблеми та недоліки адміністративнотериторіальної реформи децентралізації влади в Україні можна об’єднати у
такі умовні групи:
- політико-правові: незадовільні темпи здійснення реформи, недостатня
відповідність проміжних результатів адміністративно-територіальної реформи
децентралізації влади запланованим темпам здійснення; зниження якості й
ефективності управлінських, зокрема політичних рішень, які ухвалюються на
місцях; відсутність конституційної основи проведення реформи, що ставить під
сумнів деякі заходи, наприклад, новий адміністративно-територіальний устрій
і територіальну організацію місцевої влади; рецентралізація, що знижує
ефективність управління на місцях, породжує недовіру громад до органів
державної влади та створює ризики політичної залежності місцевого
самоврядування від центральних інституцій;
- організаційні: проблеми надання якісних послуг населенню, що
стосується передусім зниження доступності для деяких регіонів медичних й
освітніх послуг, а також послуг, які громадяни отримують через центри
надання адміністративних послуг; нестача висококваліфікованих кадрів;
- фінансово-бюджетні: відсутність відповідальності органів місцевого
самоврядування та їхніх посадових осіб за власну некомпетентність у
розпорядженні коштами місцевого бюджету; нерівномірність розподілу
фінансових можливостей об’єднаних територіальних громад, деякі з яких є
більш привабливими для бізнесу за своїм географічним, природним
положенням, кліматичними умовами тощо, а інші – менш привабливими;
- адміністративно-контрольні: зростання рівня корупції та зловживань
серед органів місцевого самоврядування; проблема забезпечення
адміністративного контролю за правомірністю рішень органів місцевого
самоврядування у поєднанні зі збереженням самостійності органів місцевого
самоврядування та недопустимості втручання держави у їхню діяльність тощо.
Доведено, що на сучасному етапі реформування особливо актуальними
є проблеми, пов’язані із запровадженням правового режиму воєнного стану та
новими завданнями, що постали перед органами місцевого самоврядування у
зв’язку із цим, а саме: проблема суттєвої нестачі власних бюджетних
надходжень на виконання покладених на ці органи завдань і функцій, зокрема
додаткових, зумовлених потребами оборони, на відновлення територій, що
зазнали руйнувань, на виконання додаткових функцій щодо організації роботи
із внутрішньо-переміщеними особами, надання допомоги військовим
адміністраціям; у таких умовах важливого значення набуває можливість участі
органів місцевого самоврядування у співробітництві із зарубіжними
партнерами й асоціаціями в напрямі реалізації заходів з відбудови
зруйнованих унаслідок воєнних дій міст та інших населених пунктів,
залучення міжнародної допомоги й отримання міжнародних грантів у форматі
такої співпраці.
Обґрунтовано, що результатом децентралізації у межах проведення
адміністративно-територіальної реформи є удосконалення територіальної
організації місцевої влади на всіх рівнях та, відповідно, підвищення
ефективності здійснення публічного управління на місцях. На базовому рівні
внаслідок здійснення децентралізації в межах адміністративно-територіальної
реформи відбулися суттєві правові зміни, зокрема: сформовано фінансово й
організаційно спроможні територіальні громади, переважно шляхом їхнього
добровільного об’єднання. Це привело до розширення повноважень органів
місцевого самоврядування в різних сферах публічного управління, включно з
плануванням місцевого розвитку, управлінням ресурсами та наданням
публічних послуг на базовому рівні.
