У дисертації здійснено комплексне наукове дослідження однієї з найактуальніших правових проблем сучасної України – протидії колабораційній діяльності з використанням інструментарію адміністративного права. На основі глибокого аналізу правової доктрини, нормативно-правової бази, практики правоохоронної, адміністративної та судової діяльності, а також порівняльного аналізу досвіду зарубіжних країн обґрунтовано авторське бачення сутності, форм, видів та правових механізмів запобігання й реагування на це небезпечне соціально-правове явище. Дослідження спрямоване на вироблення науково обґрунтованих концепцій, підходів і пропозицій щодо вдосконалення національного законодавства й адміністративної практики у сфері протидії колабораціонізму.
Розкрито еволюцію поняття «колабораціонізм», відслідковано його генезу в історико-правовому контексті, починаючи з римського права, європейських традицій XVI–XX століть, завершуючи сучасним змістовим навантаженням у період збройної агресії рф проти України. Встановлено, що відсутність в адміністративному законодавстві належної нормативної деталізації до 2022 року істотно ускладнює кваліфікацію адміністративних правопорушень (проступків), що, своєю чергою, створює прогалини у практичному правозастосуванні та обмежувало ефективність державного реагування.
Детально проаналізовано історичну трансформацію поняття «колабораціонізм», охарактеризовано етапи його правового переосмислення, надано авторське визначення з урахуванням соціально-політичного контексту та актуальних викликів часу. Зроблено акцент на необхідності розмежування колабораційної діяльності з державної зрадою, шпигунством, пособництвом і подібними правопорушеннями. Обґрунтовано потребу чіткого нормативного закріплення цього явища як окремого виду правопорушення.
Здійснено всебічну класифікацію колабораційної діяльності за такими ознаками, як ступінь добровільності, форма вираження, сфера реалізації, рівень загрози та суб'єктний склад. Запропоновано диференційований підхід до виявлення та кваліфікації проявів колабораціонізму в адміністративній, фінансовій, інформаційній та культурній сферах. Окреслено основні ризики поширення колабораційної діяльності у форматі гібридної війни, інформаційного впливу та психологічного тиску. З’ясовано, що боротьба з цим явищем має базуватися на принципах превентивності, об’єктивності, пропорційності та правової визначеності. Визначено адміністративно-правову природу відповідальності за колабораціонізм, що полягає у поєднанні санкційного, обмежувального й контрольного механізмів. Також сформульовано принципи, на яких має базуватися правова відповідь держави: верховенство права, пропорційність, диференційований підхід, збереження балансу між безпековими та правозахисними аспектами. У межах класифікаційного аналізу особливу увагу приділено гібридним формам співпраці з агресором, включно з інформаційними кампаніями, мовчазною підтримкою, публічним замовчуванням правди про війну тощо. Обґрунтовано, що саме такі форми є складнішими для виявлення та потребують особливого адміністративного реагування.
У дисертації здійснено поглиблений аналіз чинного законодавства України, яке закладає основи адміністративно-правового реагування на прояви колабораційної діяльності. Розкрито місце норм Кодексу України про адміністративні правопорушення, Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», Закону України «Про запобігання корупції» та інших актів у механізмах захисту національного суверенітету. Обґрунтовано необхідність доопрацювання законодавства з метою встановлення чітких дефініцій, процедур і повноважень уповноважених органів у сфері виявлення, фіксації та реагування на колабораційну діяльність.
Дослідження містить теоретичне обґрунтування концепції адміністративно-правових запобіжників колабораційної діяльності, що охоплює організаційні, правові та процедурні інструменти, спрямовані на недопущення та попередження проявів колабораціонізму. Запропоновано структурно-функціональну модель таких запобіжників, яка враховує специфіку воєнного стану та передбачає формування реєстрів осіб, введення тимчасових обмежень, здійснення превентивного контролю. В межах дисертації охарактеризовано адміністративні процедури і санкції, що застосовуються до фізичних і юридичних осіб, причетних до колабораційної діяльності, включно з аналізом практики їх застосування у період з 2014 по 2025 роки. Акцентовано на необхідності впровадження уніфікованих стандартів правозастосування та вдосконалення норм КУпАП у контексті колабораціонізму.
Особливу увагу приділено питанню суб’єктного складу протидії колабораційній діяльності. Зокрема, детально охарактеризовано повноваження спеціально уповноважених органів, правоохоронних структур, органів місцевого самоврядування та громадських об’єднань. Визначено їх функціональні завдання, правовий статус та механізми координації з іншими інститутами публічної влади.
