У дисертації представлено результати теоретичного та емпіричного аналізу
соціально-психологічних чинників мотивації до вивчення іноземної мови
особистістю юнацького віку засобами мультимедійних технологій з урахуванням
когнітивних, емоційних, соціальних, поведінкових і освітньо-методологічних
детермінант. Робота поєднує підходи педагогічної, вікової та освітньої психології,
що забезпечило міждисциплінарний характер дослідження феномену
мотиваційного розвитку в умовах цифрової трансформації освітнього середовища.
Актуальність дослідження зумовлена суперечністю між високим рівнем
технологічної готовності сучасних студентів (? = 68.5, ?? = 8.9) та недостатнім
рівнем їхньої внутрішньої мотивації до систематичного вивчення іноземних мов.
Емпіричні дані засвідчили, що навіть за умов позитивного ставлення до інновацій
(? = 66.1, ?? = 9.8) ці фактори не трансформуються у стійку внутрішню
мотивацію. Понад половина студентів (55.6%) демонструють підвищений рівень
мовної тривожності, що блокує пізнавальну активність і перешкоджає формуванню
відчуття компетентності у вивченні іноземної мови.
Виокремлена фундаментальна психолого-педагогічна проблема – дисоціація
між когнітивним усвідомленням значущості іншомовної підготовки та реальною
навчальною поведінкою студентів. У контексті євроінтеграції та глобалізації
іноземна мова стає інструментом міжкультурної взаємодії та кар’єрного зростання,
що актуалізує формування внутрішньої мотивації, заснованої на пізнавальному
інтересі та емоційному залученні. Водночас аналіз вітчизняної практики засвідчив
фрагментарність підходів: більшість праць фокусуються або на когнітивних
стратегіях, або на емоційних бар’єрах, або на технологічних інноваціях, не
розглядаючи мотивацію як цілісну багаторівневу систему взаємодії когнітивних,
емоційних, соціальних, поведінкових і технологічних факторів.
Методологічна основа дослідження ґрунтується на положеннях теорії
самодетермінації (Е. Деці та Р. Раян), що пояснює внутрішню мотивацію через
реалізацію базових психологічних потреб (автономія, компетентність,
приналежність); моделі ARCS (Дж. Келлер), що визначає психологічні умови
підтримання мотивації (увага, релевантність, впевненість, задоволення);
когнітивної теорії мультимедійного навчання (Р. Маєр), що розкриває механізми
впливу цифрових технологій на навчальну активність через оптимальне поєднання
вербальних і візуальних каналів, інтерактивність та персоналізацію; моделі SAMR
(Р. Пуентедура), що визначає рівні інтеграції технологій від заміщення до
трансформації; а також гуманістичного підходу (М. Веймер, К. Роджерс), що
акцентує особистісно орієнтоване навчання. Методологічно дослідження
спиралося на системний підхід, що забезпечив розгляд мотивації як цілісної
динамічної системи, у якій когнітивні, емоційні, соціальні, поведінкові та
технологічні чинники взаємопов’язані і взаємозумовлені.
Обґрунтовано, що процес формування мотивації є багаторівневою
психологічною системою, що інтегрує п’ять чинників: когнітивний
(рефлексивність, метакогнітивні стратегії, усвідомлення цілей), емоційний
(емоційна залученість, задоволення, стійкість), соціальний (міжособистісна
взаємодія, групова підтримка, культурна відкритість), поведінковий (активність,
систематичність, самостійність) та освітньо-методологічний (технологічна
готовність, прийняття інновацій, компетентність). Мотивацію визначено як
динамічну багатокомпонентну систему внутрішніх і зовнішніх спонукань, які
детермінують напрямок, інтенсивність та стійкість навчальної активності,
інтегруючи когнітивні (усвідомлення цілей), афективні (емоційна залученість) та
конативні (поведінкова активність) компоненти.
