Дисертація присвячена вивченню емоційної зрілості як чинника психологічного благополуччя особистості раннього дорослого віку. У дисертаційному дослідженні здійснено теоретичний аналіз та емпіричне вивчення
особливостей емоційної зрілості особистості як чинника її психологічного благополуччя у ранньому дорослому віці.
Визначено організаційно-методичні засади проведення емпіричного дослідження, описано результати констатувального та формувального експериментів, виявлено специфіку впливу емоційної зрілості на психологічне благополуччя особистості раннього дорослого віку.
Проаналізовано ключові поняття дисертаційного дослідження: “емоційна зрілість”, “психологічне благополуччя”, “емоційний інтелект”, “емоційна гнучкість”, “емоційна компетентність” та інші. За основу взято визначення емоційної зрілості, як інтегративної якості особистості, що характеризує рівень розвиненості емоційної сфери та адекватність емоційних реакцій у певних соціокультурних умовах, сформульоване вітчизняною дослідницею І. Павловою.
Визначено поняття психологічного благополуччя, як інтегрального, динамічного стану, що поєднує суб’єктивне відчуття задоволеності життям (гедоністичний аспект) та успішну реалізацію евдемоністичних компонентів (автономія, особистісне зростання та наявність мети в житті), які є критично важливими для процесу становлення та інтеграції особистості в період ранньої дорослості.
Теоретично проаналізовано особливості психологічного благополуччя особистості в період ранньої дорослості, що визначаються специфікою цього онтогенетичного етапу. Встановлено, що основу психологічного благополуччя особистості раннього дорослого віку становлять здатність до конструктивної особистісної адаптації (соціальної та психічної) в умовах інтенсивних життєвих змін, емоційна зрілість, відсутність деструктивних психологічних захистів, сформованість суб’єктивного відчуття щастя, яке інтегрує позитивну самооцінку та задоволеність соціальними контактами.
Розглянуто наукові підходи до вивчення феномена емоційної зрілості особистості. У межах психодинамічного підходу (Е. Еріксон, В. Меннінгер) емоційна зрілість корелює з рівнем его-інтеграції та ефективністю подолання вікових нормативних криз. Представники гуманістичного підходу (К. Роджерс, А. Маслоу) ототожнюють зрілість із прагненням до самоактуалізації та автентичністю емоційної сфери особистості. Когнітивно-поведінковий підхід (П. Селовей, Д. Майєр) пов’язує цей феномен із розвитком емоційного інтелекту, що дозволяє раціонально інтерпретувати афективні стани. Соціально-психологічний підхід (П. Фресс) акцентує на здатності суб’єкта до саморегуляції згідно з актуальними соціокультурними стандартами.
Проведений теоретичний аналіз наукових робіт дозволив нам виокремити визначено психологічну структуру емоційної зрілості особистості раннього дорослого віку, яка охоплює такі компоненти: когнітивно-рефлексивний, емоційно-ціннісний, поведінково-регулятивний. Критеріями когнітивно-рефлексивного компоненту виступають емоційна рефлексія та обізнаність, розуміння власних емоцій. Дані критерії розкриваються у таких показниках: здатність до самоаналізу станів, точність ідентифікації почуттів, розуміння причин переживань, наявність «емоційного словника».
До критеріїв емоційно-ціннісного компоненту ми віднесли аксіологічну оцінку емоцій та ціннісне ставлення до власних емоцій. Ці критерії відображаються у таких показниках, як готовність приймати конструктивні почуття, свідома трансформація деструктивних станів.
Критеріями поведінково-регулятивного компоненту є емоційна врівноваженість, емоційна стійкість та гнучкість. Критерії розкриваються у здатності до керування інтенсивністю та тривалістю станів, вольового контролю імпульсів, резильєнтності.
За допомогою комплексу психодіагностичних методик емпірично досліджено особливості емоційної зрілості та психологічного благополуччя особистості раннього дорослого віку. Встановлено переважання середнього рівня розвитку емоційної зрілості у переважаючої частки експериментальної вибірки. Виявлено, що загальний рівень емоційної зрілості є визначальним предиктором психологічного благополуччя. Доведено, що когнітивно-рефлексивний компонент (здатність до вербалізації та розширений «емоційний словник») виступає інтелектуальним фундаментом для розуміння причин психологічного дискомфорту.
