У дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення важливої наукової проблеми в галузі державного управління щодо удосконалення механізмів реалізації державної соціально-економічної політики у період післявоєнної розбудови. За результатами дослідження, сформульовано висновки й пропозиції, що мають теоретичне та практичне значення, зокрема:
У роботі визначений понятійно-категоріальний апарат механізмів реалізації державної соціально-економічної політики у період післявоєнної розбудови. З’ясовано, що механізми реалізації державної соціально-економічної політики у період післявоєнної розбудови України виступають як комплексна система, що інтегрує інституційно-правові, організаційно-управлінські, фінансово-економічні, інформаційно-аналітичні та соціально-комунікаційні інструменти й процедури. Ця система спрямована на відновлення критичних функцій держави, стабілізацію економіки та соціальної сфери, а також на стратегічну трансформацію державного управління та економічного середовища в умовах постконфліктного розвитку.
Систематизовані проблеми реалізації державної соціально-економічної політики, зокрема: проблема проєктування політики і невідповідність інструментів цілям; інституційна фрагментація та невизначеність відповідальності; обмеженість ресурсів та фіскальні ризики; проблема управлінської та адміністративної спроможності; корупція, неефективні механізми підзвітності та слабкий контроль; проблеми даних, моніторингу та оцінки; політична економія, короткострокові стимули та незбалансовані інтереси; регуляторні бар’єри та правова невизначеність; проблеми інтеграції між макроекономічною політикою та соціальними заходами; вплив зовнішніх і неочікуваних шоків; системна інерція і опір змінам у поєднанні з відсутністю культури політичного і організаційного навчання перешкоджають трансформаціям.
Узагальнений світовий досвід щодо викликів та практичних кейсів післявоєнної розбудови. Практичні кейси демонструють, що ефективна післявоєнна відбудова можлива лише за умови поєднання кількох стратегічних підходів. План Маршалла для повоєнної Європи став прикладом масштабної фінансової підтримки, поєднаної з економічною модернізацією та інтеграцією регіональних ринків. Японія показала, як структурні реформи, інвестиції в освіту, технології та інституційну модернізацію можуть трансформувати країну у світового економічного лідера. Досвід Боснії і Герцеговини та Косова підкреслив значення міжнародного адміністрування, комплексної безпекової присутності та одночасної реалізації заходів із відновлення інфраструктури, створення робочих місць і реформування управлінських інститутів. В Іраку спостерігалася інша динаміка – незважаючи на масштабні фінансові вливання, відсутність належної координації та низький рівень безпеки значно знизили ефективність реконструкційних програм.
Досліджений досвід реалізації державної соціально-економічної політики в країнах ЄС в кризові періоди. Досвід реалізації державної соціально-економічної політики в країнах Європейського Союзу у кризові періоди демонструє, що ефективна антикризова стратегія повинна поєднувати оперативні заходи реагування з довгостроковими структурними та інституційними змінами. Аналіз кейсів фінансової кризи 2008-2010 рр., боргової кризи в Єврозоні, пандемії COVID-19 та енергетичної кризи 2022-2024 рр. вказує на важливість швидких, цільових і соціально орієнтованих заходів, серед яких ключову роль відіграють розширені системи страхування по безробіттю, підтримка самозайнятих, програми збереження робочих місць, а також адресна пряма допомога найбільш вразливим категоріям населення. Ці механізми дозволяють оперативно згладжувати негативні соціально-економічні наслідки кризових шоків, зменшувати масові втрати робочих місць та стабілізувати попит на внутрішньому ринку.
Значну роль у підвищенні ефективності антикризових заходів відіграють наднаціональні інструменти, такі як Фонд відновлення та стійкості, Програма енергетичної незалежності ЄС (REPowerEU) та Тимчасова підтримка для пом’якшення ризиків безробіття в надзвичайних ситуаціях (SURE). Вони забезпечують не лише фінансову підтримку, а й координацію дій між країнами-членами, дозволяючи вирівнювати асиметрії у ресурсах та спроможності реагувати на кризу. Наднаціональні інструменти сприяють інтеграції кризових заходів із довгостроковими пріоритетами реформ та модернізації, підвищуючи прозорість і підзвітність використання ресурсів.
