Дисертація присвячена дослідженню кураторських стратегій і практик репрезентації сучасного образотворчого мистецтва України в галерейно-виставковому просторі. Актуальність теми зумовлена зростанням ролі кураторства в сучасному мистецькому процесі та недостатньою систематизованістю теоретичного осмислення українських кураторських практик. Наявні дослідження здебільшого зосереджені на окремих виставках, інституціях або персоналіях, тоді як кураторські стратегії, логіка експозиційного задуму та формування виставкових смислів лише частково стають предметом спеціального аналізу.
Метою дослідження є аналіз кураторських стратегій і практик у галерейно-виставковому просторі України в контексті розвитку сучасного образотворчого мистецтва. Об’єктом дослідження є сучасне образотворче мистецтво України в галерейно-виставковому просторі, предметом – кураторські стратегії та практики його репрезентації.
У роботі розглянуто теоретичні засади кураторської діяльності на основі західного досвіду та особливості їх застосування в Україні. Методологія охоплює історіографічний, джерелознавчий, інтерпретаційний, порівняльний, типологічний, структурно-функціональний та композиційно-просторовий методи. Джерельну базу становлять фахова література, арт-критика, кураторські концепції, виставкові каталоги, художні видання, візуальна документація і цифрові ресурси.
Наукова новизна полягає у систематизації кураторських стратегій і практик репрезентації сучасного образотворчого мистецтва України в галерейно-виставковому просторі 1990-х – початку 2020-х років та у розробленні типологічних підходів до аналізу художнього простору галереї і моделей кураторської репрезентації. Уперше розроблено типологізацію концепцій художнього простору сучасної української галереї – автореферентної, інструментальної та синтетичної; запропоновано класифікацію моделей кураторської репрезентації – наративної, персоналістичної та проблемно-дискурсивної. Уточнено підходи до типологізації стратегій автономності, посередництва та співавторства, уявлення про музейну й художню лінії становлення кураторських практик. Розширено уявлення про кураторський стиль, індивідуальні кураторські методології та художні видання як інструменти експозиційної практики.
У першому розділі проаналізовано стан наукової розробки експозиційно-виставкових і кураторських практик, джерельну базу та методи дослідження. Встановлено, що в українському мистецтвознавстві кураторські практики здебільшого розглядаються у зв’язку з окремими інституціями, виставками, регіональними осередками або персоналіями, що зумовлює потребу в їх систематизації.
У другому розділі узагальнено західний досвід осмислення кураторства. Виокремлено стратегії автономності, посередництва та співавторства, які відображають зміну ролі куратора в сучасному виставковому процесі. Окреслено музейну та художню лінії становлення кураторських практик як основу для вивчення українського галерейно-виставкового простору.
У третьому розділі проаналізовано стратегії і практики репрезентації сучасного образотворчого мистецтва в галерейному просторі України. Визначено концепції художнього простору сучасної галереї, моделі кураторської репрезентації, особливості кураторського стилю та роль художніх видань. Показано, що сучасна українська галерея функціонує як середовище взаємодії простору, художнього матеріалу, кураторської ідеї, інституції та глядача.
У висновках показано, що кураторські практики в українському галерейно-виставковому просторі 1990-х – початку 2020-х років постають важливим чинником репрезентації сучасного образотворчого мистецтва. Простежено трансформацію західних моделей кураторства в українському контексті через автореферентну, інструментальну й синтетичну концепції галерейного простору та наративну, персоналістичну й проблемно-дискурсивну моделі кураторської репрезентації. Обґрунтовано поняття «стиль куратора» та виокремлено академічний, міждисциплінарний і провокативний типи кураторських практик. Показано, що художні видання виступають інструментом фіксації, інтерпретації та продовження виставкового висловлювання поза межами галерейного простору.
Практичне значення роботи полягає у можливості використання її матеріалів у викладанні історії сучасного мистецтва, кураторських практик та експозиційно-виставкової діяльності, а також у подальших дослідженнях і практиці організації виставкових проєктів.
