Актуальність теми. У сучасному інформаційному суспільстві цифрова культура визначає не лише способи комунікації, а й механізми соціального впливу. Цифрова риторика стала інфраструктурною формою влади, що діє через алгоритми, інтерфейси та платформи, структуруючи соціальні сценарії, афективну взаємодію та ідентичність суб'єкта. Вивчення цифрової риторики потребує соціально-філософського осмислення її ролі у виробництві соціальної реальності, легітимації знання й культурних норм у мережевих середовищах.
Метою дослідження є вивчення цифрової риторики як системи соціотехнічного конструювання поглядів людини на світ, повсякденних комунікативних та соціальних практик, а також гібридних соціальних спільнот в умовах інформаційного суспільства та цифрової культури.
Об'єктом дослідження є феномен цифрової риторики в умовах інформаційного суспільства та цифрової культури. Предметом — механізми цифрової риторики, що конструюють моделі соціальної комунікації, забезпечують динаміку «перезбирання соціального» та корекцію уявлень щодо смислів, цілей і норм суспільного життя.
Теоретико-методологічну позицію побудовано на міждисциплінарному підході, що поєднує класичну риторику, функціональну та прагматичну лінгвістику (Остін, Серль), дискурсивний аналіз (Фуко, Фейркло), теорії влади й нагляду (Фуко, Дельоз, Зубофф), платформенну соціальність (ван Дейк), соціальний конструкціонізм (Бергер, Лукман, Латур), мережеву теорію (Кастельс), медіаекологію (Постмен, Маклюен) та теорію асамбляжів (Латур, Деланда).
Гіпотеза дослідження: цифрова риторика є культурно зумовленим, гібридним феноменом, що інтегрує риторичні, культурологічні та комунікаційні підходи й формує автономне теоретико-методологічне поле. Специфічні умови цифрового середовища (мережева структура, алгоритмічність, інтерфейсна модальність, мультимодальність) зумовлюють нові риторичні стратегії — алгоритмічну стилістику, інтерфейсну аргументацію та техносоціальне моделювання аудиторій. Цифрова риторика виконує не лише комунікативну, а й онтологічну функцію, беручи участь у конструюванні соціального знання, гібридної суб'єктності й нових форм влади.
Наукова новизна: уперше запропоновано системний аналіз взаємозв'язку концептів інформаційне суспільство, цифрова культура та цифрова риторика; обґрунтовано появу нових риторичних прийомів — інтерактивності, алгоритмічного моделювання аудиторій і гібридних форм комунікації; запропоновано концепцію цифрової риторики як культурно зумовленого комплексу стратегій на перетині культурології, комунікаційних студій і класичної риторики; розкрито концепт інтерфейсної аргументації як механізму інституалізації нових форм соціальності; обґрунтовано алгоритмічну стилістику як автономний міждисциплінарний напрям; уперше запропоновано розглядати цифрову риторику як онтологічний формат соціального буття; обґрунтовано цифрову платформу як риторичну інституцію; сформульовано концепцію «платформеної ідентичності як асамбляжу»; уперше визначено цифрову риторику як інфраструктурну форму соціальної влади, що діє через алгоритмічну селекцію смислів, афективну мобілізацію та риторику популярності.
Теоретичне значення полягає у концептуалізації цифрової риторики як автономного міждисциплінарного феномену, що синтезує підходи класичної риторики, культурології та цифрових комунікацій. Практичне значення — у створенні аналітичної рамки для дослідження цифрової комунікації в її інтерактивних, алгоритмічних і мультимодальних формах, застосовної у цифровій гуманітаристиці, медіааналізі, розробці стратегій інформаційної безпеки та цифрової етики.
Ключові слова: цифрова риторика; цифрова культура; інформаційне суспільство; платформа; соціальне конструювання; інтерфейсна аргументація; алгоритмічна стилістика; цифрова комунікація; алгоритмічне опосередкування; суб'єктність; влада.
