У дисертації автором вперше було заявлено основною метою дослідження комплексний соціально-філософський аналіз особливостей соціоцивілізаційних орієнтирів трансформації українського суспільства в інформаційно-комунікативному світі глобалізаційних змін, а також представлено розгорнутий аналіз вітчизняного науково-дослідницького дискурсу формування державної ідентичності в історично-визначальних умовах збройної боротьби з російською федерацією за державницький суверенітет своєї країни. У контексті сучасних глобалізаційно-інформаційних процесів, європейської та євроатлантичної інтеграції України, її утвердження у світовому цивілізаційному просторі як унікальної регіональної цивілізації, особливої актуальності набуває міждисциплінарний аналіз послідовної адаптації українського суспільства до демократичного простору культурно-нормативних орієнтирів Європейського Союзу при неухильному збереженні та примноженні ментальних рис глибинних національних традицій, особливостей багатовікової самобутності, ціннісно-смислових структур соціокультурної реальності. Доведено, що унікальний ресурс суспільного феномену державної ідентичності в умовах глобалізаційних змін стає вихідним моментом процесу формування політико-правової стабільності та національної безпеки в країні за умови, коли більшість суспільних верств населення потенційно мобілізуються навколо конкуруючих пропозицій представлених у демократичному просторі державотворчих процесів, свідомо обираючи єдині точки дотику та фіксуючи їх у конституційних та інших законодавчих постулатах. Обґрунтовано, що комплексний соціально-філософський аналіз розуміння суспільного феномену державної ідентичності забезпечує органічний синтез етнічної, національної, громадянської та культурної ідентичності, як різних форматів колективного співіснування, соціальної інтеграції та створення стабільного нормативно-правового життєвого простору на теренах нашої країни. Представлено процедуру змістовного наповнення принципів системності, суб’єктності, історизму, комплексності/мультидисциплінарності, динамічності тенденційності/змінності, емпіричності та методичної чутливості, легітимності та нормативності та контекстуалізації, які розширюють можливості як міждисциплінарного, так і структурно-деталізованого аналізу ключових понять дослідження – соціоцивілізаційного виміру, державної ідентичності та життєвої сили нації.
Автором проаналізовано світоглядно-орієнтаційні характеристики українського регіонального цивілізаційного поступу крізь призму природного соціокультурного, господарсько-економічного та дослідницько-освітнього потенціалу з точки зору їх стратегічного ресурсу укріплення геополітичного статусу України у конкурентному середовищі планетарного спільносвіту. Здійснюючи відповідний змістовний аналіз діалектичної динаміки процесів співвідношення консолідації і конфронтації та їх впливу на ефективність соціального управління в українському суспільстві, яке зазнає зовнішньої збройної агресії, було запропоновано такий теоретико-методологічний механізм подолання зазначених суперечностей як знаходження практично-діяльнісної межі суспільного балансування між впливами елементів консолідації/конфронтації, що дає змогу забезпечити внутрішню соціальну стабільність в державі та зміцнити її обороноздатну міць. Визначено два принципові підходи: 1) принцип базових цінностей і стереотипів, які приймаються всім суспільством без винятку, не викликають суперечок, мають обмежений обсяг, визначений вимогами воєнного стану, забезпечуючи тим самим колективну життєздатність спільноти; 2) принцип базових цілей і конкретно-діяльнісних засобів реалізації соціально-економічних проектів і програм, він забезпечує досягнення стану консенсусу в суспільстві допускає дискурсивний простір обговорення та демократичні способи прийняття рішень. Доведено, що соціально-економічний характер реалізації зазначених принципових підходів оборонної політики воєнного стану забезпечує умови виживання нації та пов’язані з толерантними засобами корегування дій, які не всіма приймаються як найкращі, але спрямовані на досягнення захисту національного суверенітету та спільного громадянського блага.
Здійснюючи аналіз вітчизняного наукового дискурсу у дослідженні процесу концептуалізації державної ідентичності в критичних умовах збройної агресії, було зазначено, що вона формується на перетині трьох базових рівнів: національного, громадянського та культурно-цивілізаційного й є результатом осмислення історичного досвіду, спільних цінностей і політичної легітимності держави. Показано, що дебати між примордіалістськими та конструктивістськими поглядами, а також критичні студії у царинах політології, соціології та філософської антропології підкреслюють складність зазначеного поняття та необхідність додаткового аналізу різноманітних точок зору.
Простежено процес формування європейських модусів диспозиції державна ідентичність/наднаціональна ідентичність в контексті постмодерного політичного життя глобалізованого світу.
