У дисертації наведено теоретичне обґрунтування та результати трирічних польових досліджень (2023–2025 рр.) з визначення оптимальних норм висіву насіння гібриду кукурудзи ДКС 3939 (ФАО 320) залежно від зон продуктивності поля в умовах північної частини лівобережної України. Встановлено вплив норми висіву та зони продуктивності на фактичну густоту стояння рослин, тривалість міжфазних і вегетаційного періодів, біометричні та структурно-морфологічні показники, урожайність і якість зерна та побічної продукції. Проведено економічну та біоенергетичну оцінку технології вирощування кукурудзи за диференційованих норм висіву насіння, на її основі розроблено зонально-специфічні рекомендації для виробництва.
Встановлено, що зона проведення досліджень характеризується вираженою агроландшафтною мозаїчністю з просторовим чергуванням дерново-підзолистих ґрунтів, сірих лісових ґрунтів і опідзолених чорноземів у межах одного поля. Між виділеними зонами продуктивності зафіксовано достовірну диференціацію агрохімічних властивостей: pH змінювався від 4,93 у низькопродуктивній зоні до 6,30 у зоні високої продуктивності, вміст гумусу – від 1,0 до 2,3 %, ємність катіонного обміну – від 5,03 до 11,07 смоль/кг. Твердість ґрунту у шарі 30–35 см у низькопродуктивній зоні перевищувала аналогічний показник високопродуктивної зони майже у 1,7 раза. Гідротермічні умови вегетаційних сезонів суттєво відрізнялися між роками: ГТК за вегетацію становив 1,05 у 2023 р., 0,55 – у посушливому 2024 р. та 0,96 – у 2025 р., що забезпечило широкий діапазон агрокліматичних сценаріїв для оцінки технології.
Фактична густота стояння рослин на момент збирання систематично відрізнялася між зонами продуктивності незалежно від норми висіву. Середнє відносне відхилення від планової норми становило 2,8 % у високопродуктивній зоні, 3,6 % – у середньопродуктивній і 5,8 % – у низькопродуктивній. Тривалість вегетаційного циклу кукурудзи визначалася насамперед зоною продуктивності: різниця між високо- і низькопродуктивною зонами становила 18,5 доби від сходів до воскової стиглості, тоді як між крайніми нормами висіву – лише 6,5 доби. У низькопродуктивній зоні спостерігалося прискорення перебігу вегетативних фаз і скорочення підперіоду наливу зерна в середньому на 9,2 доби порівняно з високопродуктивною зоною, що є проявом адаптивної реакції рослин на дефіцит вологи. Збільшення норми висіву від 65 до 85 тис. насінин/га подовжувало інтервал між цвітінням волоті і від 9,2 до 13,4 доби.
Висота рослин у фазу цвітіння мала параболічну залежність від норми висіву з максимумом за 80 тис. насінин/га, проте, вплив зони продуктивності був значно сильнішим: різниця між зонами становила 59,1 см проти 12,9 см між крайніми нормами висіву. Показники структури врожаю – маса 1000 зерен, кількість зерен у початку, натура зерна – суттєво диференціювалися між зонами: різниця за масою 1000 зерен становила 45,8 г (15,7 %), за кількістю зерен у початку між крайніми комбінаціями зони і норми – 237 шт. (52,9 %).
Урожайність зерна кукурудзи в середньому за роки досліджень становила 10,70 т/га у високопродуктивній зоні, 9,21 т/га – у середньопродуктивній і 7,42 т/га – низькопродуктивній. За результатами поліноміальної регресії встановлено зонально-специфічні оптимуми норм висіву: для високопродуктивної зони – 81,8 тис. насінин/га (прогнозована врожайність 11,21 т/га), для середньопродуктивної – 75,9 тис. насінин/га (9,56 т/га), для низькопродуктивної – 68,1 тис. насінин/га (7,70 т/га). Коефіцієнти детермінації моделей перевищували 0,90 у більшості варіантів. Якісні показники зерна закономірно диференціювалися між зонами: вміст крохмалю зростав від низько- до високопродуктивної зони (68,9–70,8–72,1 %), тоді як вміст білка і жиру змінювалися у зворотному напрямі.
Економічна ефективність диференційованого висіву підтверджена для всіх трьох зон. Найвищий прибуток у високопродуктивній зоні забезпечила норма 80 тис. насінин/га – 44 925 грн/га (+14,8 % до контролю), у середньопродуктивній зоні – норма 75 тис. насінин/га (35 219 грн/га), у низькопродуктивній – норма 70 тис. насінин/га (26 849 грн/га, +6,6 % до контролю). Найвищий коефіцієнт енергетичної ефективності зафіксовано у високопродуктивній зоні за норми 80 тис. насінин/га – Кее=8,39. У середньопродуктивній зоні максимальний Кее становив 7,04 за норми 75 тис. насінин/га, у низькопродуктивній зоні – 5,69 за норми 70 тис. насінин/га. КФАР досягав максимуму у високопродуктивній зоні за норми 80 тис. насінин/га – 2,37 %. Збіг економічного і біоенергетичного оптимумів норм висіву в усіх зонах підтверджує структурну стійкість рекомендованих рішень незалежно від кон’юнктури ринку.
