Дисертація є комплексним науковим дослідженням, у якому на підставі
вивчення вітчизняних і зарубіжних наукових праць, міжнародно-правових
актів, актів права Європейського Союзу, національного законодавства
України, законодавства окремих зарубіжних країн, судової та іншої
правозастосовної практики Європейського Союзу здійснено аналіз інституту
правонаступництва під кутом зору його особливостей в праві Європейського
Союзу. Такий аналіз ґрунтується на методологічному інструментарію, що
включає загальнонаукові й спеціальні юридичні методи наукового пізнання,
методологічні принципи комплексності, наукової обґрунтованості, а також
методологічні підходи (сутнісно-субстанційний, синергетичний, системний,
функціональний компаративістський).
У Розділі 1 дисертації подаються теоретико-методологічні засади
дослідження правонаступництва у міжнародному праві і праві Європейського
Союзу, досліджено правову природу Європейського Союзу і його правової
системи як визначальні фактори інституту правонаступництва в ЄС та джерела
правового регулювання правонаступництва в праві Європейського Союзу.
Акцентовано, що інтенсифікація сучасних міжнародних відносин, що
виявляється в різноманітних інтеграційних і дезінтеграційних процесах та
фрагментація як тенденція розвитку міжнародного права спонукає до
переосмислення феномену правонаступництва як такого, що виконує функції
забезпечення сталості та послідовності розвитку міжнародних відносин та
сприяє забезпеченню міжнародного правового порядку.
Відзначено, що у вітчизняній та зарубіжній науці міжнародного права
основні блоки дискусійних питань правонаступництва стосуються змісту
самої дефініції правонаступництва, у тому числі, щодо випадків та обʼєктів
правонаступництва, субʼєктів правонаступництва, ступеню
правонаступництва (повне, обмежене, часткове), використання цивілістичних
підходів при тлумаченні правонаступництва держав, проблем кодифікації
нових сфер правонаступництва.
Акцентовано на проблемах правонаступництва ММУО, зокрема щодо
кваліфікації поєднання фактичних і юридичних складових такого
правонаступництва, визначення його обʼєктів з урахуванням функціональної
природи ММУО. Аргументовано, що використання в міжнародно-правовій
доктрині терміна “правонаступництво у міжнародному праві” більшою мірою
відповідає змісту правонаступництва, як такого, що може бути реалізоване як
правонаступництво держав та правонаступництво міжнародних міжурядових
організацій. Розглянуто дискусійні аспекти концепції обмеженого
правонаступництва в міжнародному праві та зазначено про прийнятність її
використання для розуміння євроінтеграційного правонаступництва.
Відзначено, що процес розвитку і трансформації європейських
інтеграційних організацій (Європейських Співтовариств і Європейського
Союзу) на основі їх установчих договорів, характеризується перманентністю
правовідносин, повʼязаних з переходом прав та обовʼязків, від одного субʼєкта
до іншого, що дозволяє in abstracto вести мову про правонаступництво.
Підкреслено, що зміни у європейських інтеграційних організаціях
(Європейське співтовариство замінило Європейське економічне
співтовариство; у звʼязку із закінченням у 2002 році строку Договору про
ЄСВС функції, активи і пасиви та міжнародно-правові зобовʼязання ЄСВС
перейшли до Європейського Співтовариства) засвідчили розвиток відносин
правонаступництва, що остаточно було утверджено у ст. 1 Договору про
Європейський Союз як правонаступництво Європейського Союзу стосовно
Європейського Співтовариства.
Аргументується, що правова природа ЄС як sui generis міжнародної
організації та його правовий статус є ключовими для розуміння особливостей
4
правонаступництва в ЄС. Специфіку правонаступництва в ЄС визначають
пряме закріплення у ст. 1 ДЄС положення про правонаступництво
Європейського Союзу стосовно Європейського співтовариства та ключові
функціональні принципи ЄС: верховенства і прямої дії права ЄС, надання
повноважень, субсидіарності і пропорційності. У методологічному плані
важливо брати до уваги міжнародно-правову природу європейської інтеграції,
органічний взаємозвʼязок права Європейського Союзу з міжнародним правом
та законодавством держав-членів ЄС.
У Розділі 2 дисертації досліджуються правові засади правонаступництва
в праві ЄС, у тому числі, питання юридичних підстав та наслідків
правонаступництва, характеристик субʼєктів та обʼєктів правонаступництва,
правонаступництво європейських інтеграційних організацій щодо
міжнародних договорів.
Авторська концепція правонаступництва в ЄС ґрунтується на
положенні, що євроінтеграція в широкому розумінні є загальною підставою
правонаступництва в ЄС. Запропоновано виділяти дві взаємопов’язані
теоретичні моделі (два види) правонаступництва в ЄС: євроінтеграційне
функціональне правонаступництво та євроінтеграційне організаційне
правонаступництво.
Правонаступництво Європейського Союзу стосовно Європейського
Співтовариства є правонаступництвом між міжнародними організаціями.
