Дисертація є одним із перших у вітчизняній юридичній науці комплексних монографічних досліджень правового регулювання саморегулювання онлайн-платформ у праві Європейського Союзу, у межах якого здійснено системний аналіз теоретико-правових засад платформного саморегулювання, досліджено правову природу онлайн-платформ, визначено особливості інституційних та нормативних механізмів саморегулювання цифрового середовища. Обґрунтовано актуальність формування ефективної моделі саморегулювання онлайн-платформ у праві Європейського Союзу в умовах стрімкого розвитку цифрової економіки, зростання ролі платформних сервісів у суспільних відносинах та необхідності забезпечення балансу між державним регулюванням і автономією цифрових суб’єктів. Встановлено, що традиційні механізми правового саморегулювання не завжди здатні оперативно реагувати на динамічні зміни цифрового середовища, що зумовлює підвищення значення регульованих саморегуляторних інструментів як складової сучасної регуляторної політики Європейського Союзу. У дисертації здійснено комплексний доктринальний аналіз поняття саморегулювання, його правової природи, функцій, принципів та видів. Доведено, що саморегулювання у сфері діяльності онлайн-платформ являє собою форму регульованого саморегулювання, за якої приватна нормотворчість і приватне правозастосування платформ зберігаються, але підпорядковуються юридично обов’язковим вимогам прозорості, належної процедури, пропорційності, підзвітності та зовнішнього контролю. Аргументовано, що саморегулювання не є альтернативою державному регулюванню, а виступає його важливим доповненням, спрямованим на підвищення ефективності регуляторного впливу. Запропоновано авторський підхід до розуміння поняття онлайн-платформи як цифрової системи, що забезпечує взаємодію між користувачами або між користувачем та цифровим середовищем з метою обміну інформацією, товарами, послугами чи контентом. На основі аналізу доктринальних підходів та положень законодавства Європейського Союзу досліджено особливості правового статусу онлайн-платформ, їх місце у системі цифрових послуг та класифікацію за функціональним призначенням. У межах дослідження здійснено аналіз нормативно-правової бази Європейського Союзу у сфері діяльності онлайн-платформ, зокрема положень Акту про цифрові послуги, актів у сфері електронної комерції, захисту прав споживачів, конкуренції та цифрового ринку. Обґрунтовано, що сучасна модель регулювання онлайн-платформ у Європейському Союзі поступово трансформується від переважно державного регулювання до поєднання нормативних та саморегуляторних механізмів, заснованих на співпраці між державними інституціями, платформами та іншими заінтересованими сторонами. Особливу увагу приділено дослідженню кодексів поведінки, галузевих стандартів та практик належного врядування як основних інструментів саморегулювання онлайн-платформ. Доведено, що кодекси поведінки виконують не лише регулятивну, а й превентивну, контрольну та координаційну функції, сприяючи підвищенню рівня прозорості, підзвітності та відповідальності цифрових платформ перед користувачами й суспільством. Здійснено системний аналіз інституційного механізму саморегулювання онлайн-платформ у Європейському Союзі. Визначено роль Європейської комісії, громадянського суспільства, наукових та платформних спільнот у процесах формування та реалізації правил поведінки у цифровому середовищі. Встановлено, що ефективність саморегулювання значною мірою залежить від рівня представництва учасників цифрового ринку, прозорості процедур прийняття рішень та наявності механізмів контролю за виконанням встановлених стандартів. На основі порівняльно-правового аналізу досліджено особливості європейського, американського та китайського підходів до саморегулювання онлайн-платформ. Встановлено, що європейська модель характеризується прагненням до поєднання ринкової автономії з високими стандартами захисту прав людини, забезпеченням прозорості діяльності платформ та посиленим наглядом за виконанням добровільно прийнятих зобов’язань. Водночас американський підхід орієнтується на ринкову свободу та мінімальне державне втручання, тоді як китайська модель передбачає тісну інтеграцію саморегуляторних механізмів із системою державного контролю та встановленням режиму цензури. З’ясовано сучасні тенденції розвитку саморегулювання онлайн-платформ у праві Європейського Союзу. Аргументовано, що подальша еволюція регулювання цифрових платформ буде пов’язана з розширенням використання механізмів співрегулювання, посиленням ролі кодексів поведінки, впровадженням стандартів належної цифрової практики та розвитком процедур незалежного моніторингу виконання саморегуляторних зобов’язань.
