Дисертація присвячена комплексному дослідженню використання робочої сили Харківщини у 1941–1943 рр. під час окупації регіону нацистською Німеччиною. У роботі проаналізовано організаційні, засоби управління та правові механізми, через які німецька влада намагалася ефективно задіяти робочу силу Харківщини для забезпечення воєнно-економічних потреб Третього Райху.
У роботі встановлено, що головною стратегічною метою німецької влади на Харківщині було ефективне задіяння робочої сили українських територій у різних сферах – промисловості, сільському господарстві, транспорті та відбудові інфраструктури.
Установлено, що німецькою адміністрацією була організована масштабна вербувальна та пропагандистська кампанія щодо залучення цивільного населення до роботи як на місцевих підприємствах, так і в Німеччині. На Харківщині діяли бюро праці, створювалися професійні навчальні заклади, здійснювалося систематичне поширення оголошень, листівок, газетних матеріалів. Суттєвим чинником, що спонукав населення до роботи у нацистських структурах, були важкі житлові умови, спричинені руйнуваннями промисловості, інфраструктури, комунальних підприємств та комунікацій унаслідок відступу радянських військ у 1941 році.
Особливе місце в дослідженні займає аналіз політики примусового вивезення мешканців Харківщини на роботу до Німеччини. Нацистська влада посилювала репресивні заходи щодо тих, хто відмовлявся залишати регіон: застосовували штрафи, арешти, переслідування родичів, жорсткий контроль за реєстрацією у бюро праці. З’ясовано, що до Німеччини було вивезено більше 160 000 цивільних осіб Харківщини, що демонструє масштабність і системність економічного використання праці населення регіону.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у створенні цілісної концепції економічного використання праці Харківщини Третім Райхом. Уперше комплексно досліджено механізми трудових обов’язків, поєднання заохочувальних та каральних практик, функціонування вербувально-пропагандистської системи, діяльність професійних навчальних закладів для підготовки робітничих кадрів. Доведено, що діяльність Руху Опору, агітаційні кампанії та саботаж на підприємствах суттєво впливали на посилення репресивного характеру трудового режиму. Визначено, що експлуатація відбувалася як на території окупованої Харківщини, так і в Німеччині, де українські робітники перебували в умовах суворої регламентації, низької оплати праці, заборони залишати робоче місце та системи примусових покарань.
Практичне значення роботи полягає в можливості використання її результатів у розробці навчальних курсів з історії Другої світової війни, історії нацизму, окупаційної політики та примусової праці. Матеріали дисертації можуть бути застосовані у міжнародних дослідженнях, присвячених порівнянню форм економічного використання праці в різних регіонах Європи. Зв’язок із сучасною російсько-українською війною підсилює актуальність роботи, оскільки дозволяє простежити історичну тяглість практик насильницьких депортацій, залучення праці цивільного населення та репресивного контролю на окупованих територіях.
Ключові слова: історія України, історична пам’ять, Друга світова війна, Третій Райх, територія України, німецька окупація, генеральний округ «Харків», нацистська політика, економічне використання праці, трудова сила, повсякденність, бюро праці, вербувальна комісія, пропагандистська кампанія, остарбайтери.
