Дисертацію присвячено дослідженню особливостей соціально-перцептивних чинників ефективності адаптації переселенців у новому середовищі.
Здійснено теоретико-методологічний аналіз проблеми адаптації та основних проблем пристосування переселенців до нового середовища.
Узагальнення специфіки адаптації осіб, які опинилися в нових соціальних умовах унаслідок вимушеного переміщення, актуалізує необхідність розгляду соціально-перцептивних чинників як самостійної аналітичної площини дослідження. Вказані чинники відображають своєрідність того, як індивід сприймає, інтерпретує та осмислює новий соціальний контекст. Їх зміст охоплює особливості формування уявлень про соціальне середовище, уміння розпізнавати й адекватно трактувати поведінкові прояви інших, визначення символічних меж між «своїми» та «чужими», зміни в образі Я під впливом життєвих трансформацій, а також очікування щодо перспектив і характеру подальшої міжособистісної взаємодії.
Виділення соціально-перцептивних чинників як окремого предмета наукового аналізу створює підґрунтя для комплексного вивчення механізмів адаптивної активності особистості. Такий підхід уможливлює виявлення взаємозалежностей між когнітивними, емоційними та соціальними компонентами процесу пристосування; визначення системи показників адаптованості (зокрема рівня довіри до оточення, інтенсивності соціальної тривожності, готовності до комунікативної ініціативи, специфіки каузальних пояснень подій); а також окреслення напрямів психологічної підтримки, спрямованої на трансформацію соціальних уявлень, установок і очікувань.
На основі системного теоретико-емпіричного дослідження розкрито теоретичне осмислення психологічних механізмів включення особистості в нову систему соціальних зв’язків; визначено адаптацію переселенців як процес реконструкції ідентичності та засвоєння нових моделей соціальної поведінки через спостереження й взаємодію; виявлено та емпірично підтверджено роль соціальної конгруентності як інтегрального показника ефективності соціального функціонування та міжособистісної взаємодії переселенців; створено цілісні факторні моделі особистості переселенців з різними рівнями адаптації: з високим рівнем адаптації (Особистісна сила та емоційно стабільне Я, Психологічне благополуччя та соціальна зрілість, Інтернальність та відповідальність за життєві події), з низьким рівнем адаптації (Суперечлива Я-концепція та захисні дезінтеграція, Декларативне благополуччя за умов зовнішнього контролю, Напружена активність та домінантність на тлі екстернальності та недовіри до соціального середовищарош); виявлено та емпірично підтверджено структуру соціально-перцептивних чинників адаптації переселенців у новому середовищі (навички емпатійної комунікації, толерантність до культурних відмінностей та відчуття приналежності до нової спільноти); розроблено авторську методику вивчення особливостей уявлення переселенців про інших людей; поглиблено та уточнено: концептуальні засади соціально-психологічної адаптації; набули подальшого розвитку: уявлення про соціальну перцепцію в умовах кризового соціального контексту.
Укладено трифакторні моделі особистості переселенців з високим та низьким рівнями адаптації. Трифакторна структура особистості переселенців із високими показниками адаптованості репрезентує цілісну та внутрішньо узгоджену систему психологічних характеристик. У її межах гармонійно поєднуються особистісна резильєнтність, емоційна стабільність і позитивне, конструктивне ставлення до себе; відчуття психологічного благополуччя, соціальна зрілість і наявність чітких смисложиттєвих орієнтирів; внутрішній локус контролю, прийняття відповідальності за перебіг життєвих подій і сформовані навички саморегуляції. Саме інтегрованість і взаємоузгодженість зазначених параметрів зумовлюють високу результативність соціальної адаптації в новому соціокультурному середовищі та можуть слугувати еталонною моделлю адаптаційного потенціалу в подальших теоретичних узагальненнях і емпіричних дослідженнях.
Трифакторна модель особистості переселенців із низьким рівнем адаптації відображає фрагментарну й недостатньо інтегровану організацію особистісної сфери. Вона характеризується внутрішньою суперечливістю, амбівалентністю самооцінки та домінуванням неусвідомлених психологічних захисних механізмів над свідомими процесами саморегуляції. Для представників цієї групи типовими є нестабільна й поляризована Я-концепція, розбіжність між декларованими життєвими цілями та реальним прийняттям відповідальності за власні рішення, а також переважання зовнішнього локусу контролю, схильність до проєктивних способів реагування й підвищена конфліктність у взаємодії з соціальним оточенням.
Сучасні суспільні зміни, пов’язані з масштабними міграційними процесами, зумовлюють підвищений інтерес до проблеми психологічної адаптації переселенців у новому соціокультурному просторі. Вимушене переміщення як складний життєвий і психосоціальний досвід супроводжується розривом усталених соціальних контактів.
